Урочище Саліна, що біля Добромиля, відоме перш за все як місце трагедії 1941 року. До цього з XV століття тут видобували сіль. Після війни соляні шахти закрили через нерентабельність. Натомість з 1954 року до середини 1980-х років тут діяв санаторій для хворих на туберкульоз.
Спочатку приміщення солеварного заводу переобладнали в лікарню для кістково хворих. На її базі у 1964 році організували тубдиспансер. Адже солеві випари та насадження хвойного лісу в урочищі Саліна сприяли лікуванню органів дихання.
Працівники санаторію
Під час лікування пацієнти фіксували на фото будні санаторію та його працівників. Серед них – подружжя Івана та Мирослави Гузар, мешканців Добромиля. З 1956 року Іван Гузар був медбратом та головою профкому медпрацівників санаторію. Мирослава Гузар працювала бухгалтером санаторію з 1957 року.
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_24.jpg)
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_25.jpg)
Зліва: головна алея санаторію. Справа: медбрат Іван Гузар з пацієнтом, початок 1980-х років.
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_16.jpg)
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_11-2.jpg)
В обласному санаторію могли одночасно лікуватись 250 хворих. Ними на початку 1970-х років опікувались 5 лікарів та 30 осіб медичного персоналу.
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_26.jpg)
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_14-1.jpg)
Медбрат Іван Гузар з головним лікарем санаторію Іваном Ковтиком, початок 1980-х років.
Проте лікувальний заклад не мав необхідної кількості інвентарю, кухонного обладнання та потрібної кількості приміщень для адміністративно-господарських потреб.
Як відпочивали пацієнти санаторію
Лише у кінці 1970-х тут збудували нові корпуси і реконструювали старі, проклали каналізацію та центральне опалення. До інфраструктури санаторію належали також харчоблок, пральня, їдальня, лазня.
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_13-1.jpg)
Для пацієнтів також спорудили літні павільйони, діяв фізіотерапевтичний кабінет. На території санаторію знаходився фруктовий сад та підсобне господарство.
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_05.jpg)
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_06-1.jpg)
Пацієнтка санаторію позує для фото.
У клубі майже щодня демонструвались кінофільми. Пацієнти мали змогу користуватись наявними музичними інструментами, телевізором, шахами, більярдом. Місцева бібліотека налічувала тисячі примірників літератури.
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_01-1.jpg)
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_04.jpg)
Музичні заняття з пацієнтами проводить медбрат Іван Гузар, 1960-ті роки.
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_02.jpg)
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_18.jpg)
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_17.jpg)
Пацієнти санаторію під час гри в шахи.
Санаторій після закриття
Однак у 1986 році санаторій закрили. Ніби-то через малу кількість хворих. Згодом його продали львівському виробничому об’єднанню “Полярон”, якому належали також цехи у сусідньому м. Хирові. На матеріальній базі колишнього санаторію планували створити зону відпочинку для працівників цієї фірми. Однак згодом інфраструктуру Саліни залишили без нагляду.
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_21-1.jpg)
![](/wp-content/uploads/2018/02/sanatoriy_dorbomyl_22.jpg)
Мешканці вулиці Салінарної на території санаторію, вересень 1978 рік. Світлина з архіву Ірини Гузар.
Пізніше землю санаторію викупила київська організація. Вартість території в 12,7 га землі і 4,5 тис. кв. м. приміщень у 2007 році становила 1 млн. доларів США. В цей час благодійний фонд Архистратига Михаїла навіть звертався до міністерства охорони здоров’я України з проханням відновити санітарно-оздоровчий комплекс. Однак безуспішно.
Сьогодні всі будівлі колишнього санаторію і солеварні повністю зруйновані.
Фотографії з сімейного архіву родини Гузар-Кучабських.
Павло Бішко
Дискусія з приводу post