Спогади Марії Бондаренко-Ріпецької “Оксани” про медично-санітарний курс 1944 року в Добромилі, організований жіночою мережею ОУН.

***

Жіноча рефентура ОУН розбудовує мережу Українського Червоного хреста в підпіллі. Український Червоний хрест (УЧХ) має у своїй медично-санітарній опіці вояків УПА, а по змозі помагає місцевому населенню. Для вишколу охочих працювати в УЧХ улаштовуються у різних теренах курси. У квітні 1944 року у містечку Добромилі розпочнеться такий вишкіл для санітарок Перемищини.

Вчасно увечері, доволі втомлені, ми добилися до призначеної нам квартири в Добромилі. Старовинне містечко Добромиль, положене над річкою Вирвою, на горбку оподалік місточка, в зелені видніла старовинна церква й Василіанський монастир.

Марія Бондаренко-Ріпецька.

Наш медично-санітарний курс відбувався напівлегально під фірмою Українського Допомогового Комітету.

Справжньою організаторкою курсу була жіноча мережа ОУН. Плянувала вишколи Наталка Козакевич (“Сіра”) та Марійка Яріш. Приміщення для викладів та квартири для учасниць приготовили місцеві організатори. Всіх учасниць курсу було двадцять дві, з того числа п’ятнадцять дівчат з довколишніх сіл, які приходили до міста щоденно пішки. Навчання відбувалося в невеликому будинку у двох скромно влаштованих кімнатах. Для користування викладачів та курсанток на стіні висіла чорна таблиця, а в кімнаті стояв тільки стіл та крісла.

Виклади проходили пляново, починалися щодня о 9-ій годині ранку. Учили нас два лікарі доктор Роман Кушнір*, керівник міської лічниці, віком біля сорока років, середнього росту, привітний, енергійний. У цікавих, легко сприйнятливих для нас викладах, наводив особливі випадки зі своєї лікарської практики, іноді переплітав легким дотепом.

Доктор Кушнір викладав підстави анатомії, фізіології та частіші випадки захворювань. Більше часу та уваги приділював інфекційним недугам та способам їхнього запобігання, тут включав інформації про мікроби, бактерії, особисту та загальну гігієну.

Доктор Роман Кушнір, керівник лікарні в Добромилі, викладав на курсах Українського Червоного Хреста в квітні 1944 р.

Другий викладач – доктор Мовчан, лікар хірург. Він теж працював у Добромильській лічниці. Викладав про ділянки зі своєї спеціальности. Говорив гарною літературною мовою, стисло, не витрачаючи багато зайвих слів. На лекціях він постійно підкреслював те, що гігієна й особиста чистота – це важливі чинники у збереженні здоров’я, передусім конечні при лікуванні хірургічних випадків. Обидва інструктори, крім теоретичних викладів, звертали багато уваги на практичне знання. Ми вправлялись накладати перев’язки, переносити ранених, давати уколи.

Вечорами наша група спільно  повтаряла щоденні лекції. Для розваги ми гуторили та співали. Пісня була моєю невідступною  подругою, ще  з раннього  дитинства, і я завжди в смутку чи в радости співала. Ми з Марійкою виконували дуетом настроєві співанки, а бойові, повстанські та народні пісні здебільшого співали цілим гуртом.

Марія Боднаренко-Ріпецька (“Оксана”) працювала в УЧХ у Перемищині. Знімок зроблений сотенним Ярославом Коцьолком (“Крилачем”) під лісом біля села Ракова, Сяніччина, 1946 р.

Після кінцевих іспитів, 13 травня 1944 року, ми одержали посвідки про закінчення санітарних курсів з підписами викладачів, на блянках Добромильської лікарні. Випускниці курсів з подякою дарували докторам Р. Кушнірові та Мовчанові китиці весняних квітів. Більшість місцевих курсанток залишились у селах Добромильщини, а нас четверо Люда, Михася, Стефа та я вернулися до Перемишля.

Там ми дістали доручення піти до села Княжпіль, на підпільний політично-виховний вишкіл. В навчанні участь взяло 22-оє молодих жінок.

 

Працівниці УЧХ, зліва Марія Ріпецька (“Оксана”), районова УЧХ в Перемищині, Марія Лабунька (“Ірина”), окружна УЧХ в Ярославшині-Любачівщині, Ярослава Саламаха (“Рента”) районова УЧХ в Ярославщині. Фото травень 1948, Лондек Здруй, Польща.

Прізвища наші були засекречені й кожна з нас, замість імени, мала своє  число. Моє число було двадцять один. Прізвища більшости  учасниць були мені незнані. Пригадую собі тільки тих, з якими була давніше особисто знайома. Люда Гуменяк мала число два, натомість чисел моїх подруг Стефи й Михасі не пам’ятаю. Під числом  один виступала  Оля  Феник, Марійка Савчин мала число чотири, Надія Демчук число вісім, Анна Телятинська (“Рома”) число десять, Наталка Козакевич (“Сіра”) число шість, С. Станько (“Софія”) число 13. Інші  мені  знайомі, які брали участь у вишколі, я їхніх чисел нині не тямлю, були: Марія Ровенчук (“Ірина”), Ірина Тимочко (“Христя”), Ірина Лемеха (“Рогніда”) та Зена Химка (“Зоя”).

*Доктор Роман Кушнір народився 20 червня 1904 року в Горицях на Ярославщині. Середню освіту здобув у Перемиській гімназії, а медичні студії закінчив в університеті у Львові. У 1936-44 роках провадив лікарську практику та завідував лічницею в Добромилі, Роки 1945-49 працював таборовим лікарем у Байройті, (Німеччина), того ж самого року переїхав до Америки. 1952 р., після стейтових іспитів, відкрив приватну лікарську практику в Норт-Дакоті, (США). Помер 28 липня 1958 р.

 

Марія Бондаренко-Ріпецька, літопис УПА. Т. 23. – Львів-Торонто, 1992