Результати дослідної роботи, проведеної Михайлом Крільом – професором ЛНУ ім. Івана Франка.

Підготувати цю інформацію мене спонукали слова священиків, сказані 24 серпня 2014 р. під час міжконфесійного молебню у Добромилі з нагоди річниці державної незалежності України. Поміж іншим вони акцентували, що в районі й зокрема в місті досі є пам’ятні знаки, пов’язані з тоталітарним радянським режимом.

Розвиток цієї думки хочу поділитися інформацією про спільну могилу в центральній частині міста – ліворуч від входу до ратуші. Щодо цього захоронення, яке стосується 1944-1945 рр., був поширений міф про нібито-то похованих вояків, які загинули при звільненні Добромиля від нацистів. Кілька років був лише пагорб, який свідчив про поховання. Лише у 1948 р. на засіданні міськвиконкому вперше порушено питання про встановлення там пам’ятника. 26 лютого 1949 р. депутата міської Ради Я.Красневича, як професійного художника, зобов’язали підготувати до 5 березня ескіз кам’яного  надгробника. Художник зі завданням справився і над могилою постав пірамідальний обеліск.

Працюючи з архівними документами, я кілька років тому виявив лаконічного змісту довідку від 1946 р., яка стосується цього поховання. Зразу ж насторожило, що на ній були помітки “дуже таємно” і “довідка надрукована в одному примірнику”. Автором документа був працівник Добромильського районного військкомату лейтенант Артамонов. Детальніше ознайомлення з текстом виявило значні розбіжності з епітафією, яку можна прочитати тепер на фасадній плиті. Зокрема, в архівному документі зазначено, що при звільненні міста загинуло лише 6 осіб з 13 похованих. Та й ті викликають сумнів, оскільки в Добромиль червоноармійці увійшли 8 серпня 1944 р., а навпроти двох, що загинули, проставлені дати 12 лютого і 25 жовтня 1944 р. З формулюванням “При виконанні службових обов’язків” троє загинули 17 серпня 1944 р., а двоє – 7 травня 1945 р. При чому, один з них був вбитий у. приміщенні райвідділу держбезпеки. 20 серпня 1944 р. три особи загинули від рук українських повстанців, про що записано як “в боях з українсько-німецькими націоналістами”. Вже цей перелік свідчить про поховання карателів, а не “визволителів”.

Натомість на епітафії є лише прізвища та ініціали похованих, час смерті окремих, а обставини їх загибелі взагалі відсутні. Очевидно, це поховання треба перенести на міський цвинтар, як вже було зроблено з іншою могилою, яка була поруч. Так раз і назавжди позбавимося нав’язаного міфу про “визволителів”.

Відомості з архівного документа і наведені на надгробнику я узагальнив у вигляді таблиці. Вона добре ілюструє, які “визволителі міста” насправді поховані в центральній його частині. Зрештою, судити Вам, Читачу. Я виклав лише конкретні факти.

За архівною довідкою
звання, ПІБ похованого
 роки життя
обставини смерті
 ст. л-т Таноян В.К.  1903-17.08.1944  при виконанні службових обов’язків
 л-т Суханов В.М.  1923-17.08.1944  при виконанні службових обов’язків
 ст. л-т Фьодоров В.М.  1917-17.08.1944  при виконанні службових обов’язків
 гв.к-н Мешков В.Б.   – 12.02.1944?  при звільненні міста Добромиля
 мол. л-т Смірнов І.М.  1922-7.05.1945  при виконанні службових обов’язків
 л-т Рахімов З. Р.  1919-20.08.1944  в боях з українсько-німецькими націоналістами
 л-т Петров Всеволод Васильович  1917-20.08.1944  в боях з українсько-німецькими націоналістами
 серж. Оденов Антон Петрович  ? – 20.08.1944  в боях з українсько-німецькими націоналістами
 п-к Маргуновський В. – – 25.10.1944  при звільненні міста Добромиля
 серж. Дмитрієв Степан Васильович  1913-7.05.1945  РВ МДБ, при виконанні службових обов’язків
 три безіменні рядові  – 1944  при звільненні міста Добромиля

 

За епітафією
звання, ПІБ похованого
час смерті
 ст. л-т Таноян В.К.  –
 л-т Суханов В.М.  –
 ст. л-т Фьодоров В.М.  –
 капіт. Мішков В.Б.  –
 мол. л-т Смірнов І.М.  –
 л-т Рахімов З. Р.
 л-т Петров В. В.  –
 серж. Оденцов А. П. 21.08.44
 п-к Маргуновський В.  –
 серж. Дмитрієв С. В.
 гв. с-нт Жиров В.І. 6.08.44
серж. Даниленко І.Р.
мол. серж. Мачіхіна М.В.
к-н Преображенський П.Р.
с-на Пономарьов А.І.
28.07.44
7.08.44
14.12.44
12.08.45

 

Михайло Кріль, професор ЛНУ ім. Івана Франка

Стаття з газети “Голос Прикарпаття”. 5 вересня 2014 р. (ст. 5).

Facebook коментарі
Теги: