Добромиль у період від 28 червня 1941 до липня 1944 року
Історичні нариси
31.01.15

28 червня 1941 року німецькі війська увійшли в місто. Після приходу і впорядкування справ, пов’язаних із вбивствами в тюрмі і на Саліні було створено жандармерію, в склад якої увійшли також і українці. Жандармерія, осідок якої був у будинку колишньої римо- католицької плебанії, де раніш містилося НКВС, приступила до знищення осіб циганської, єврейської і польської національності. Двоє чи троє поляків з Добромиля були ув’язнені в Освенцімі. Цигани, які кочували у возах (таборах) над річкою Вирвою коло молочарні були вигнані на жидівський цвинтар (Окописько), де були розстріляні і там же похоронені.

У той же час населення єврейської національності як з міста так із околиць примусово були зігнані до будинків, що знаходилися на вул. Шевській (вулиця, що вела від пекарні Купішевського до будинку Кравцової) де було створене гетто. Це місце було оточене колючим дротом як з боку Ринку так і від річки Вирви і охоронялося жандармами, у тім числі й особами з синьо-жовтими пов’язками на руках. Дві чи три родини польської чи української національності, що мешкали на вул. Шевській були примусово переселені до будинків, залишених євреями в іншій частині міста. Деякі євреї, що під час переселення пробували тікати або поховалися на стрихах чи у пивницях були розстріляні, а їхні трупи вивезені на Окописько і там похоронені в могилах, викопаних євреями, приведеними з гетто. Один з євреїв, що помер, був привезений на фірі з соломою господарем, котрий його переховував на міську торгову площу біля стадіону над Вирвою і там викинутий, щоб німці не знали хто його переховував. Весною 1943 року з гетто були виведені дві групи в’язнів приблизно по 100 осіб, яких погнали на залізничну станцію, повантажили у вагони і відправили ймовірно до Белзця. Особи, що залишилися (головно жінки і діти близько 70 осіб) у вересні 1943 року разом з керівництвом гетто, на чолі якого стояв добромильським лікар, прізвища якого не пам’ятаю, були виведені колоною на поле позаду тартака Ліхтмана. Вишикувані над викопаною ямою вони були розстріляні, вкинуті до ями, присипані землею і по їхніх тілах їздив якийсь транспорт. Цю розправу я особисто спостерігав з гори з-за цвинтарного муру разом з братом Яном і кількома товаришами. Пивниці будинків як вся територія гетто після виведення останньої групи в’язнів були ретельно перевірені, а дві родини, що там переховувалися відразу були розстріляні. Останньою була застрелена молода єврейка, що мешкала з шефом Гестапо на прізвисько “Вілюс”. Він був пострахом для місцевих жителів, часто його можна було зустріти, коли прогулювався з великою вівчаркою від будинку Гестапо, що містився навпроти жіночої середньої школи до казино на Гучку чи до будинку жандармерії. Єврейку застрілив сам “Вілюс”, під час прогулянки поблизу нижньої частини жидівського цвинтаря.

За декілька днів після ліквідації гетто у вересні 1943 до Добромиля з Передільниці двома автомашинами привезли кількадесят в’язнів, ноги яких були закуті ланцюгами. Вони почали розбирати спершу дах а потім стіни синагоги (божниці), а будматеріали вантажили на машини і вивозили назад до Передільниці, де з нього будували барак для ув’язнених.
Після ліквідації євреїв почалося і більші переслідування поляків. Польські жінки і чоловіки віком понад 18 років з міста і околиць обов’язково мусіли з’явитися на розгляд комісії, що працювала в будинку жандармерії і відправлялися на роботу до Німеччини.

 

Ратуша міста у 1944 році.

 

Комісія складалася з німців і українців, тому 99% висланих на роботи, були поляками. З моїх сусідів на роботи змушені були виїхати Христина і Станіслав Когути та Марія і Яніна Довгун. По закінченні війни в 1946 р. вони змогли повернутися до Польщі, проте оселилися поблизу Щеціна і Вроцлава. До нашого дому ще в березні 1942 року приїхала з Ярослава сестра моєї тітки Софія Божиняк, що також повинна була їхати на роботу до Німеччини. Однак моя мати вирішила, щоб вона приїхала до нас. Так вона переховувалась у нас з весни 1942 аж до осені 1943 року.

Господарі, котрі мали коней, змушені були відпрацювати т. зв. “форшпан” при вирубці і вивезенні дерева з губицьких лісів, що простягалися від Саліни аж до самого с. Пацлав поблизу Кальварії Пацлавської. Дехто працював і в боневицьких лісах. Це були букові, дубові, ялицеві і соснові дерева величезного діаметра. Вони вирубувалися у важкодоступних місцях. Таку працю майже неможливо було виконувати влітку, тому її виконували здебільшого взимку. Зрубані дерева перевозили на тартак Ліхтмана, де їх розпилювали на дошки чи бруси і потім вивозили до Німеччини. Частину деревини везли відразу на станцію, де вантажили у вагони і теж вивозили до Німеччини. Крім того у зимовий час 1941-1944 рр. місцеві жителі працювали на прибиранні снігу не лише в місті, а й на дорозі з Перемишля через Добромиль до Хирова. Цим шляхом проходив один із важливих напрямків забезпечення німецьких військ, що воювали на сході. По цій дорозі часто проїжджали машини німецьких військ, що рухалися на деревному газі т. зв. “хольцгазі”, що не були пристосовані до руху по засніженій чи обледенілій дорозі. Тому вони часто під гору, коло цвинтара, біля маєтку Жулавських чи коло церкви в Ляцку перекидалися у фоси, по обидва боки від дороги. Аж приїзд транспорту на гусеницях дозволяв продовжувати шлях. Ранньою весною 1942 як і 1943 рр. сильно докучав мешканцям Добромиля голод. Люди шукали по полях картоплю, котра випадково залишилася восени, збирали лободу, з якої разом з викопаною картоплею варили т. зв. “пальпу”. З залишків муки варили “чир”, який їли з молоком. Для підсолодження використовували мелясу з цукрового буряка. Після жнив понад 2/3 врожаю мешканці змушені були віддати. За невиконання обов’язкових обсягів здачі люди наражалися на ревізію “гранатової” поліції, котра ходила від хати до хати перевіряла стодоли, спіжарки і обори і примусово реквізовувала знайдені залишки продуктів. Заборонено було без дозволу різати худобу за винятком овець і кіз. Корови, телята і свині ще з 1941 були обов’язково пронумеровані і зареєстровані. Вони були віддані за письмовою заявою як обов’язкові поставки. Це ж стосувалося і молока, де кожен власник мав чітко визначену кількість літрів молока, котрі мусів віддати до пунктів збору. Через голод, що дошкуляв мешканці Добромиля і околиць часто змушені були виїжджати в дальші околиці за продуктами.

 

Тадеуш Пстронґ, газета "Głos Znad Sanu", Nr. 25 (2014)

 

Про автора

Тадеуш Пстронґ народився 12 квітня 1932 року в місцевості Ляцко (тепер с. Солянуватка поблизу Добромиля). Його дід Іван, що працював на Саліні ковалем, створив у 1910 році власну кузню, де готував учнів. У 1918 році дід залишає сім’ю, що на той час налічувала сім осіб, і вступає до польського війська у Хирові. Бере участь у захисті військ генерала Галлєра, що переміщаються з Кросна через Сянок, Хирів, Самбір до Львова на допомогу львівським “орлятам”. Під час сутички коло Стар’яви був важко поранений, де й помер і був похований. Інші предки автора також пов’язані з Добромилем. Бабця зі сторони батька походила з родини Крвавичів, що мешкали у Добромилі на “горішних німцях”, померла у 1937 р. Дідусь зі сторони мами Петро Озур теж походив з Добромиля і працював на Саліні, його дружина Катарина з дому Пеняж мешкала у Ляцку. Мати пана Тадеуша – Стефанія, з дому Озур, батько – Юзеф Пстронґ. По закінченні війни і втрати східних земель Польщею пан Тадеуш з родиною 15 травня 1945р. переїжджають до Перемишля і оселяються у близьких родичів на вул. Дружбацькій 9а. Тут разом з братом вчаться у середній школі номер 5 на вул. Конарського. Батько в цей час працює в ковальській фірмі на вул. Словацького навпроти цвинтаря. Після створення Державних машинних заводів працює на вул. Монюшки, а згодом на вул. Ясінського. Бачачи, що повернення до Ляцка стає неможливим батьки віддають репатріаційну картку і переїжджають до Журавиці, займаючи дерев’яний будинок. Живучи там п. Тадеуш доїжджає до загальноосвітньої школи ім. Ю. Словацького, а після здачі малої матури (9 клас), до Механічного ліцею на вул. Двірського. Після закінчення 8 класу під час канікул його примусово в рамках допомоги армії організації “служба Польщі” примусово висилають до трудового табору у місцевості Пачина коло Гливиць. Там він працює на будові трамвайноії лінії. Після здачі матури в 1957 р. отримує направлення на роботу на підприємство “Мостосталь” в Забужі-Микульчицях в управлінні Міністерства промислового будівництва. Спершу працює у відділі головного механіка, яким керує інж. Маслонь зі Львова, згодом його переводять на будівництво свердловини у шахті Радлін. По завершенні будови його переводять на роботу у гуту Бобрек. Пізніше за власним бажанням переїжджає до Перемишля, де працює у Спілці військового будівництва на вул. 29 листопада. Спершу працює головним механіком а згодом дістає підвищення і його призначають директором будівельної бази. У 1957 році Тадеуш Пстронґ одружується з Марією Влох, у них народжуються дочка Тереза і син Кшиштоф. З 1967 року поселяються у Перемишлі, спершу на вул. 3 Травня, а згодом на вул. Єпископа Глазера. Тут працює до 1 жовтня 1991 року, коли виходить на заслужений відпочинок. Після виходу на пенсію цілком присвячується громадській роботі, виконуючи обов’язки заступника голови Товариства приятелів Добромиля і регіону.

 

З польської переклав Павло Теліш

 
< Попер.   Наст. >
 Dobromyl on Facebook  Dobromyn on vkontakte.ru  Dobormyl on Twitter  Dobormyl on ondoklassniki.ru Dobromyl on Instagram
Погода в Україні
Популярні статті
Останнє на форумі
Як писати казку?
18 Серп. 2017, 16:58:57

ЧОЛОВІКИ ПРО СВОЇ СЕКРЕТИ...
01 Серп. 2017, 07:54:43

Техника для дома.
31 Лип. 2017, 22:02:47

А радио кто-нибудь слушае...
30 Лип. 2017, 17:55:50

АВТО НОВОСТИ
28 Лип. 2017, 10:52:17

Обменный пункт BestChange
26 Лип. 2017, 14:39:03

Бинарные опционы Binomo
26 Лип. 2017, 14:38:17

Випадкове фото
монастир
монастир
Дата завантаження :
12-09-2007 15:09:44