Маленька цятка на західному кордоні України, Добромиль нагадує зів’ялу красуню – часи його розквіту залишилися в далекому минулому.

Хоча кількість мешканців постійно зменшується, а інфраструктура перебуває на різних стадіях занепаду, воно й досі пишається будівлею Ратуші з годинниковою вежею доби Відродження і старовинним Римо-католицьким костелом.

Подейкують, що їх збудував венеціанець Джованні Баттіста. Вони є нагадуванням для відвідувачів про багатостолітню історію міста.

Тим не менш, цей нині напівсонний закуток Східної Європи був свідком багатьох буремних подій, що визначили історію ХХ століття.

Стосовно мене, Добромиль є місцем в якому народилися три покоління моєї родини по материнській лінії. Народилися вони всі в одному і тому ж місті – Добромилі, проте в трьох різних державах.

 Друга Річ Посполита

Моя бабуся Гелена народилась  в 1911 році в забезпеченій селянській сім’ї, коли Добромиль був частиною Австро-Угорської імперії.

Тоді старому монарху Францу Йосипу залишалося ще 5 років життя. Його імперія у складі численних народів та етнічних груп саме починала розвалюватися під впливом національно-визвольних рухів і ворожих сусідів. Остаточно вона розвалилася після Першої світової війни.

Бабуся була ще дитиною, коли наприкінці 1918 року офіцери й солдати розгромленої австро-угорської армії повертались додому, де, розділені на два ворожих табори – поляків та українців, розгорнули боротьбу за контроль над рідним містечком.

Гелена Вацяк народилась громадянкою Австро-Угорської імперії, а померла вже громадянкою Радянського Союзу.

В той час по всій території Східної Галичини українці воювали проти поляків, намагаючись створити власну національну державу, але програли в тій боротьбі.

Без дипломатичного визнання та військової підтримки, українці Галичини зазнали поразки, а цей регіон було приєднано до Польщі. Так само й російські більшовики ліквідували Українську Народну Республіку, проголосивши в 1922 році Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

Тим часом у Добромилі, як і по всій Галичині, поляки взялися за розбудову власної національної держави. Народившись громадянкою Австро-Угорщини, моя бабуся відтак стала громадянкою Другої Речі Посполитої. Історія змінювалась швидко.

Нацистсько-Радянський пакт

1939 рік обіцяв бути для неї щасливим. Бабуся вийшла заміж за свою велику любов і поїхала за своїм чоловіком до Варшави, де він працював інженером-залізничником.

Молоде подружжя очікувало на свого первістка, коли мій дідусь Владислав отримав повістку до армії. Він відправив свою вагітну дружину до рідного Добромиля.

Саме тут 2 вересня 1939 року, наступного дня після нападу нацистської Німеччини на Польщу, народилась моя мати Галина.

Місцеве населення, яке нічого не знало про нацистсько-радянський пакт щодо поділу Східної Європи, недовго чекало приходу війни до Добромиля.

18 вересня 1939 року місто окупували німецькі війська, а вже до кінця місяця німці відступили, передавши Добромиль радянському режиму.

Звірства воєнного часу

Майже відразу розпочались репресії. Лютий 1940 року відзначився першою хвилею депортаціі.  Місцевих поляків, так само, як українців і євреїв, відправляли до таборів і трудових поселень Центральної Азії та Сибіру.

Свідком першого великого звірства воєнного часу Добромиль став у червні 1941 року, коли Німеччина напала на свого колишнього союзника, СРСР.

Подібне відбувалось по всій території під радянською окупацією: відступаючи, війська НКВС стратили близько 1500 в’язнів і скинули їхні тіла в соляні шахти в передмісті Добромиля.

Перші німецькі війська, що ввійшли в місто, задокументували звірства радянської таємної поліції та примусили місцевих чоловіків-євреїв ексгумувати тіла.

Зі слів польської дослідниці Леокадіїї Курек-Град, після того, як кількість перепохованих трупів досягла 400, ексгумацію припинили через нестерпну липневу спеку і сморід.

Галині Хробак було чотири роки, коли вона вперше побачила радянських солдатів.

1942-й  став наступним трагічним роком для Добромиля, коли нацисти вивезли більшість місцевого єврейського населення до концентраційного табору у місті Белжец.

Етнічне вичищення колись квітучої багатокультурної громади Добромиля уже після війни  продовжив радянський режим, який здійснив “обмін населення” між Радянським Союзом і його новим васалом у регіоні – комуністичною Польщею.

Затьмарені війною, дитячі спогади моєї мами навряд чи могли бути сповнені радості та пустощів, як от її згадка про те, коли вона збирала ягоди в саду зі старшими дівчатами, аж раптом почалося німецьке бомбардування. Вона оніміла й була не в змозі навіть поворохнутись, коли радянський солдат підхопив її та кинув до погреба, яке слугувало  бомбосховищем. Їй було близько чотирьох рочків.

Місто на кордоні

Після війни східні польські землі відійшли до складу радянської України, а Польщі відшкодували втрату новими землями на заході, анексованими в Німеччини на підставі домовленостей між лідерами країн-переможців у Другій світовій – СРСР, США та Великобританії.

Добромиль, що був перехрестям кількох регіональних торгових маршрутів, отримав нове розташування на самісінькому радянському кордоні  і став цілком відрізаний від своїх історичних зв’язків з Польщею, Угорщиною й Австрією.

Народившись у Польщі, моя мама, не покидаючи міста, в якому вона з’явилася на світ, опинилася в СРСР.

Через багато років, хоч вона вийшла заміж і виїхала з Добромиля, вона повернулася сюди, щоб народити свою першу дитину. Ось так народилася і я – в тому самому місці, що мої мама й бабуся, але вже радянська громадянка!

Переживши чотири зміни державних кордонів у минулому столітті, не рахуючи воєнної окупації, Добромиль увійшов у ХХІ століття етнічно і політично українським містом.

Колишній непроникний радянський кордон замінив кордон України і Європейського союзу. Однак поки цей кордон залишається таким самим непроникним, а містечко Добромиль продовжує жити споминами про давній розквіт…

Ірена Таранюк

Ірена Таранюк народилася в Добромилі, куди приїздить регулярно провідати могилу бабці і прабабці. Закінчила факультет романо-германських мов ЛНУ ім. І.Франка, викладала англійську мову в Андрушівці Житомирської області. На Українській службі ВВС - з 1992 року. Радіоведуча, кореспондент у Києві, стажувалася на Польській службі ВВС, на додачу до радіожурналістики вела уроки англійської мови Taking Off in English, Tell Me a Story, English One to One.

 

Стаття опублікована на сайті BBC News 8 березня 2011 року.  

Переклад з англійської: Павло Бішко