Напроти ратуші, на місці міської друкарні, яка діяла ще в австрійські і польські часи та була зруйнована в 1944 році, впорядковано площу і зведено пам’ятний комплекс полеглим червоноармійцям у Другій світовій війні. А місце у скверику праворуч від входу до ратуші займала гіпсова постать В. Леніна на повен зріст. Скульптуру було виготовлено на Львівській керамічній фабриці і встановлено 30 квітня 1953 року за ухвалою міськвиконкому з метою благоустрою міста до відзначення 1 Травня. У жовтні 1990 року під час демонтажу вона розсипалася.
На деяких будівлях збереглися ніші сакрального призначення: їх колись прикрашали фігури святих. Непошкодженою до наших днів дійшла лише дерев’яна скульптура св. Яна Непомука, встановленя в мурі костелу з північно-західного боку в напрямку Нижанковичів.
Окремі фігури святих почасти відновлені на зламі ХХ-ХХІ століть, але мистецької вартості вони не мають, оскільки придбані в магазинах церковної атрибутики.
Декорування будівель
Водночас із забудовою міст розвивалася торгівля. Численні ремісничі майстерні поступово набирали рис різних галузей легкої чи харчової промисловості. Це не лише відбивалося на архітектурному обличчі міста, а й визначало особливості його мистецького оформлення, яке ставало продуктом міської культури. Цей період вирізняється використанням декору в екстер’єрах будинків, передусім двоповерхових. Фасади завершувались, як правило, фронтоном з одним-двома вікнами та дверима з виходом на балкон.
Одним із прийомів посилення естетичної виразності фасадів традиційного житла було створення рельєфів, пов’язаних конструктивно з його архітектурою: карнизів, пілястр, поясків. Ці елементи мали й певне практичне значення: пістляри потовщували наріжні частини споруд, зберігаючи їх від перезволоження, карнизи створювали виступи над вікнами і слугували відливами.
Декорувалися вікна, двері, наріжні стіни тощо. В оздобленні будівель зустрічаються геометричні, солярні, рослинні, антропоморфні та зооморфні зображення, які пожвавлювали площину стін і підсилювали виразність архітектури. Найбільше трапляються геометричні знаки у вигляді трикутників, ромбів, квадратів, послідовних вкраплень. Чимало оздоб солярного змісту (розетки, хретики, кола тощо). Рослинний орнамент представлений гілочками, квітами, вазонами. На багатьох будівлях збереглися маскарони. У складному мальовничому панно, що оздоблює ратушу, простежуються також геральдичні елементи.
Ковальство
Ремесло коваля – одне з найдавніших – крім суто ужиткового призначення мало й певну естетичну функцію. Доба сецесії вдало поєднала обидва аспекти ковальської справи. Відтоді в місті з’явилися прекрасні балконні ґратки ковальської роботи, передусім на будівлях площі Ринок, які привертають увагу перехожих. Усі вони виготовлені водночас зі зведенням будинків і відбивали не лише естетичні смайки його замовника чи власника, а й почасти вказували на приналежність до певної етнічної громади міста.
Прикметною ознакою кам’яниці на пл. Ринок, 2, де проживав адвокат І. Тіґерман, є кований металевий балкон. Сюжетною основою його ґраток є в’язані ромби, всередені який добре прочитується шестикутна зірка Давида. Це ж стосується будівлі на пл. Ринок, 17, балконна ґратка якої містила таку ж зірку. Проте її було зроблено так, що за потреби можна було знімати чи прикріпляти. Сьогодні перехожим нагадує про це лише збережена основа для кріплення зірки. Ця ґратка має багатший візерунок завдяки закрученим елементам, зв’язаним металевою пластиною з вертикальною стійкою.
Верхи дахів вілл та громадських споруд увінчували художньо оформлені флюгери. Але оскільки переважна більшість деталей втрачена (проржавіла), важко уявити їхній автентичний вигляд. В окремих випадках зберігся лише металевий стержень. Цікаве завершення верхньої частини мають деякі ринви.
Вілли обгороджували скромними, але мистецьки вишуканими металевими парканцями і такими ж вхідними хвіртками з клямками та замками. Як правило, вони позбавлені рослинного орнаменту, за винятком листочків, не мають пташиних чи тваринних фігурок або голівок, натомість превалюють геометричні зображення. Характерно, що такі парканці встановлювали на невисокому бетонному, а подекуди цегляному підмурівку. Це мало підкреслити архітектурний образ забудови, надати чіткості рельєфу та лінійної структури садибі відносно дороги чи вулиці.
Про майстрів, які виготовляли балкони та огорожі, конкретних відомостей не збереглося. Зважаючи на невибагливі форми, традиційні і багато в чому подібні ґратки, можна припустити, що вони були витвором рук і уяви місцевих майстрів. З документів відомо, що в 1900 році у Добромилі працювали слюсарі Іван Курчак і Олександр Масляк, ковалі Ян Долгун, Юзеф Фрієвич, Антон Кровіцький, Йосиф Крвавич, Михайло Крвавич, Петро Крвавич і Ян Марцінковський, токарі Броніслав Шумляковський і Мордко Ростгольдер, а латунні вироби виговляли Абрагам Гольдшмідт, Фалік Гольдшмідт. Кожен з них мав свою майстерню, виконував замовлення. Практично в кожного ремісника були учні, яких називали челядниками.
Вхідні двері до приміщєнь виконували не лише ужиткову функцію, а й були справжніми витворами мистецтва. Окремі з них збереглися. Привертають увагу масивні, обкуті товстою бляхою і почасти декоровані двері в будинку на пл. Ринок, 17. Вони складаються з трьох частин, які відчиняються назовні. Під шаром фарби проглядаються фрагменти декору, тому бажана їх фахова реставрація. Всередині будинку збереглися залізні укріплені двері із замком для складського приміщення. Обоє дверей датуються початком ХХ століття.
В оформленні дверей широко застосовувалося різьблення. Як приклад можна навести вхідні двері до двох житлових будинків на початку вулиці Галицької. Вони складаються з половинок, які відчиняються назовні. Справжнім шедевром невідомого майстра є двері в будівлі № 19. Вони мають два мистецьки заґратовані металеві видовжені віконця: ґратки увінчують листочки. Віконця обрамлені філярами, які зверху декоровані. Горішні і долішні частини дверного полотна прикрашені накладною різьбою, центральною фігурою якої є квітка троянди. А кожна з двох нижніх фільонок, оздоблених рослинним орнаментом має посередині зображення вази з квітами. Свої столярні майстерні в місті мали Карл Ханик, Юзеф Хробачинський, Стефан Козак, Василь Панчишин, Йосиф Валошиновський, Карл Верштайн. Можливо, одни з них виготовив ці двері.
Пам’ятні таблиці
Першу пам’ятну таблицю зафіксовано на стіні ліворуч входу до монастирської церкви. Вона присвячувалася першому ректорові реформованої в 1882 році монастирської школи (новіціяту) о. Ґ. Щепковському. Під його керівництвом почали свої студії у Добромилі відомий церковний композитор М. Лончина (1883), єпископ Сотер Ортинський (1884) та ін. На чорному мармурі золотими літерами були нанесені слова: “Найдорожчому Отцю свому, Ґаспару Щепковському Д.І. первому Настоятелю і Маґістру, упокоївшомуся 7 січня 1899, Вдячні сини Чина Св. Василія В. реформи Добромильської Вічная Єму Пам’ять”. З приходом більшовицьких окупантів у 1939 році дошку знято і, очевидно, розбито. Жодних її слідів не виявлено.
Зникли наприкінці 1939 року і дві пам’ятні дошки, встановлені на честь добромилян-поляків, учасників польських легіонів у роки Першої світової війни. Вони були вмуровані 1933 року у стіні будівлі „Sokola“ та кам’яниці Ю. Ґєбултовича. Остання мала такий напис (переклад з польської): “Польські легіонери з Добромильського повіту, які загинули. С. п. Вишневський Станіслав, засновник і комендант добромильського відділу стрільців. Бонк Генрих. Бачара Стефан. Коппітерс де Тергонде Юзеф. Коппітерс де Тергонде Казимір. Голембйовський Тадей. Гейда Казимір. Новороль Станіслав. Плетеницький Мечислав. Вмуровано таблицю 28 травня 1933 р. на відзначення 25-ліття Стрілецького союзу”. На будівлі „Sokola“ таблиця знаходилася праворуч від вхідних дверей.
У роки панування комуністичної ідеології пам’ятні знаки не ставили. Словесна меморія почала вшановувати окремі події та відомі постаті церковного і громадсько-культурного життя на міських будівлях лише за незалежності. На початку 1990 року насаді колишньої тюрми встановлено пам’ятну дошку жертвам сталінського режиму 1940-1941 років. У 1992 році на фасаді монастирської дзвіниці праворуч з’явився перший пам’ятний знак митрополитові А. Шептицькому. Так увічнили його перебування на богословських студіях в оо. Василіянів у 1888 році. Дошка невелика за розмірами, але змістовна. Праворуч портрет митрополита, нижче напис: “Тут на Чернечій горі Добромильського монастиря ЧСВВ 28 травня 1888 року граф Роман Шептицький став на тернистий шлях служіння Богу і Україні”. Ліворуч, на віддалі, зображено Чернечу гору, великий чотирираменний хрест і над ним слова митрополита: “Я хотів стати всім для всіх, щоб всіх спасти”.
У костелі св. Преображення Господнього в серпні 2006 року, з нагоди престольного празника, освячено пам’ятну таблицю з іменами ксьондзів, які працювали в храмі у ХХ столітті. Її помістили праворуч від центрального вівтаря, у східній частині каплиці Гербуртів. На таблиці викарбувано не лише імена, а й зазначено посади і роки душпастирства. На камені також зафіксовані імена жертводавців храму св. Андрія Первозванного, збудованого на початку ХХІ століття.
З листопада 2013 року в місті з ініціативи і коштом місцевого мешканця М. Чуквінського, людини, залюбленої в історію рідного краю, яка всіляко пропагує відомості про нього, було поставлено пам’ятну таблицю з приводу 400-ліття заснування друкарні. Хоча вона насправді діяла в сусідніх Боневичах, у джерелах та історичній літературі цей осередок культури йменувався як Добромильська друкарня, оскільки в місті проживав її засновник і покровитель магнат І. Гербурт.
***
Отже, пластика, як сфера образотворчого мистецтва, найбільше розвинулася в декоруванні будівель. В ужитковому мистецтві самобутнім виявилося ковальство, передусім у виробах балконних ґраток та огорож.
Михайло Кріль, журнал “Пам’ятки України” №3 2014
