Дмитро Крвавич – народний художник України, лауреат Шевченківської премії 1974 року, професор, колишній проректор з наукової роботи Львівської академії мистецтв. Народився він у селі Княжпіль (біля Добромиля) 1926 року. Навчався у Добромильській школі, а в 1942-1944 роках у Самбірській учительській семінарії. В 1945-1946 роках працює вчителем початкових класів у Кропивинику. 1947 року вступає у Львівський інститут (тепер академія) прикладного та декоративного мистецтва, де його учителем був відомий скульптор професор Іван Севера.
Після закінчення інституту Дмитро Крвавич творчо працює в монументальній скульптурі, активно займається педагогічною діяльністю, публікує ряд наукових розвідок з мистецтвознавства. Він є автором (у співавторстві з рядом відомих скульпторів), Маркіяну Шашкевичу (у співавторстві з Миколою Посікірою) у Львові та Золочеві, Михайлу Грушевському (у співавторстві з Миколою Посікірою, Любомиром Яремчуком, архітектором Василем Каменщиком) у Львові. Крум того, Дмитро Крвавич учасник близько п’ятдесяти колективних та персональних виставок.
Життя митця обірвалося 4 квітня 2005-го. Постать його була суперечливою, ба навіть скандальною. Він був чесним, справедливим, не терпів підлості, за це його ненавиділи. Так згадували про великого монументаліста його сучасники, серед яких – Борис Возницький, Володимир Овсійчук, Олег Микита, Іван Самотос, Андрій Бокотей та інші.
Дмитро Крвавич колись писав: “Художній твір – це згусток почуттів, думок і понять митця. Якщо глибоку та велику ідею твору не зігріли почуття митця – це не художній твір, лише фраза”. Сам митець завжди дотримувався цього. Вихований на найкращих мистецьких традиціях, він називав усілякі інновації лише штукарством. Він усе життя продовжував навчатися. “Завжди учень”, – так говорив він про себе, раз у раз створюючи новий шедевр. Дмитро Крвавич був непередбачуваним і спраглим до мистецтва, міг годинами розмовляти про нього з колегами. Багато друзів митця скаржаться, що після його смерті відчувають духовний вакуум.
