З часом місце соляних шахт почало заростати чагарниками. Місцеві мешканці боялися туди і ногою ступити. Тільки відчайдухи вночі запрошували священика до соляних шахт і провадили Богослужіння. Моя колега зі Старосамбірщини Світлана Питула розповідала, що за радянських часів вирішила дослідити цю тему. Приїхала у Добромиль, почала розпитувати місцевих мешканців, як це все було, а наступного дня давала письмові пояснення, чому лізе у Саліну.
Правду відкрили у 1990-му. Тодішній керівник району Володимир Горбовий разом з іншими очільниками області написав листа у Львівське управління КДБ з проханням роз’яснити, що ж було на Саліні. Отримали відповідь: в соляні шахти скинули 350 націоналістів. Хоча насправді там загинуло 3500 осіб! Але навіть ця відповідь уже була маленькою перемогою над системою. З тих пір щороку і приходить сюди скорботна громада, щоб помолитися. Перед тим традиційно чистять цю місцину від заростей, кущів, косять траву, бо, на жаль, паломництво сюди лиш раз у році…
У Саліни є своє сучасне обличчя – пані Анастасії Олексин, жительки села Старяви, доволі віддаленого від Добромиля. Ця старенька жінка завжди приходила сюди пішки і несла державний прапор. Хтось з її родичів тут загинув… Цього разу старенької не було. Кажуть, немічною стала, діти її до себе забрали. Не було її, і Саліна чомусь була не такою…
Текст та фото: Роман Іванчук.
Джерело: газета "Високий Замок".