Обніміться ж брати мої,
Молю вас, благаю!
Тарас ШЕВЧЕНКО
“І мертвим, і живим, і ненарожденним…”
З першими днями календарної весни наближаються Шевченківські дні. Саме 9 березня 1814 р. народився Тарас Шевченко – найвідоміший український поет, письменник, художник, скульптор, громадський діяч, мислитель…
Шевченко – це класика. Шевченко – це драматизм. Шевченко – це сучасність. Шевченка знають. Шевченка читають. Шевченко й надалі актуальний. Кілька століть опісля. Це те, чого час не змінює.
Щороку добромильська Просвіта запрошує на урочистості, присвячені Кобзарю. Програму цьогорічних заходів розмістимо згодом. А поки пригадаємо поезію Тараса та переглянемо її традиційну та сучасну інтерпретацію. Нашу розповідь супроводжуватимемо підбіркою відео матеріалу на Шевченківську тему.
Перш за все, пропонуємо вашій увазі біографічний сюжет про Тараса Шевченка
Майже двісті років віддаляють нас від життя Великого Тараса, проте його вірші, заклики, думки досі живуть у наших серцях, залишаються актуальними.
Свої вірші Т. Шевченко називав “думками”, “думами”. Будучи далеко від України, в холодному, похмурому Петербурзі, поет сумував за рідним краєм, вболівав за його долю, страждав від того, що українці, а серед них і його рідні, знаходяться в панській неволі, терплять приниження та знущання. Шевченко хоче хоч словом підтримати і своїх земляків, нагадати їм про славні традиції козацької вольниці. Він став на захист жебраків, покриток, усіх тих, кого доля не милувала, і сподівався, що “найдеться дівоче серце, карі очі. Що заплачуть на сі думи”, тоді він буде щасливий. Своє палке слово, “квіти”, “діти” поет посилає на захист скривджених, на славу своєї неньки України: “В Україну ідіть, діти, В нашу Україну”.
Думи мої, думи мої (скорочено)
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?..
Бо вас лихо на світ на сміх породило.
Поливали сльози… чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в полі?..
Не питали б люде, що в мене болить,
Літає та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком — люди не побачать.
То й не засміються…
Не втирайте ж мої сльози,
Нехай собі ллються.
Чуже поле поливають
Щодня і щоночі,
Поки, поки… не засиплють
Чужим піском очі…
Отаке-то… А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сироті завидує —
Карай того, боже!
Думи мої, думи мої,
[1839, С.-Петербург]
“Думи мої, думи мої” у виконанні бандуристів
22 травня 2005 року за ініціативи українського поета Володимира Цибульки, у Каневі на Майдані Свободи відбувся грандіозний фестиваль “Кобzar forever”. Ідея фестивалю полягала у сполучені традиційного фольклору із сучасною музикою. На фестиваль буди запрошені: гурти “Сад”, “Кому Вниз”, “Мертвий півень”, “Фата Моргана”, Сестри Тельнук та інші.
Деякі з цих пісень вдалося знайти на Youtube.com. Вивчання Шевченка через соціальні мережі – одна з тих цікавих ідей, результат якої повинен бути тільки позитивним. Шевченко на youtube. Шевченко в контактах. Шевченко на facebook. Неймовірно. Новий підхід, новий формат.
Зацвіла в долині червона калина…
Ті ж самі вірші, такі знайомі слова… Поезія, яка не старіє. Ті ж самі мрії і сподівання. Про дім, про сім’ю, про дітей, про кохання. Просто. І надалі так бажане всіма.
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.
Почула дівчина
І в білій свитині
З біленької хати
Вийшла погуляти
У гай на долину.
І вийшов до неї
З зеленого гаю
Козак молоденький;
Цілує, вітає,
І йдуть по долині,
І йдучи співають.
Як діточок двоє,
Під тую калину
Прийшли, посідали
І поцілувались.
Якого ж ми раю
У бога благаєм?
Рай у серце лізе,
А ми в церкву лізеї
Заплющивши очі, –
Такого не хочем.
Сказав би я правду
Та що з неї буде?
Самому завадить,
А попам та людям
Однаково буде.
[Кос-Арал 1849]
Слухаємо гурт Трансформери – Зацвіла в долині
Надзвичайно колоритна пісня гурту Гайдамаки на вірш “Вже років 200”
Дуже мелодійно звучать голоси Сестер Тельнюк. Пісня на слова “Не женися на багатій”
Чи не соромно нам за Україну? Скільки часу провели ми на бесіди і суперечки щодо того, хто керує і як керують нашою державою.
Політика, стратегічні помилки, криза одна за другою. Постійні фінансові клопоти, залежність від Росії, дискусії і безлад. Який сором… Насправді.
Невже не бачимо паралелей у творчості Шевченка? Згадаймо, як Шевченко трактує Б. Хмельницького. На відміну від загальноприйнятої думки про те, що Б. Хмельницький зробив добру справу, підписавши угоду з російським царем на Переяславській раді 1654 року, Шевченко вже тоді зрозумів: Україна потрапила ще в більшу кабалу. Богдан “молився, Щоб москаль добром і лихом 3 козаком ділився”. Але не так сталося. Російський уряд не дотримався угоди, йому потрібні були лише гроші та нові території. Поет картає гетьмана, говорячи, що москалі з нього сміються, нікому навіть полагодити церкву, у якій він похований. Разом з тим вірить, що розвалиться та “церков-домовина”, “і з-під неї Встане Україна. І розвіє тьму неволі. Світ правди засвітить…”
Стоїть в селі Суботові (скорочено)
Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився.
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало;
Москалики, що заздріли,
То все очухрали.
Могили вже розривають
Та грошей шукають,
Льохи твої розкопують
Та тебе ж і лають,
Що й за труди не находять!
Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу Сироту Украйну!
За те ж тобі така й дяка.
Церков-домовину
Нема кому полагодить!!
На тій Україні,
На тій самій, що з тобою
Ляха задавила!
Байстрюки Єкатерини
Сараною сіли.
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям.
А їм і байдуже.
Кажуть, бачиш, що все то те
Таки й було наше.
Що вони тілько наймали
Татарам на пашу
Та полякам… Може, й справді!
Нехай і так буде!
Так сміються ж з України
Стороннії люди!
Не смійтеся, чужі люде!
Церков-домовина ,
Розвалиться… і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
[21 октября 1845, Марьинское ]
Суботів у виконання Кому Вниз – це справжній шедевр важкої рок-музики
На кінець нашої розповіді – “Реве та стогне Дніпр широкий” – неофіційний гімн українців.
Причинна (скорочено)
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
[1837, С.-Петербург]
У таку страшну погоду на берег Дніпра виходить дівчина. Вона чекає свого коханого, що пішов у похід разом з іншими козаками. Вона збожеволіла від зілля, яке дала їй ворожка, щоб менше тужила за козаком.
Дівчина — сирота, у неї було тільки одне щастя в житті — її коханий, але, мабуть, і його вона втратила.
Від горя дівчині починає ввижатися, що з води виходять маленькі діти, дівчата. Вони співають, кружать навколо неї, сміються.
Дівчина лізе на дерево, до самої верхівки. Дивиться униз — там її чекають русалки. Коли дівчина спустилася, русалки залоскотали її.
Дівчина лежить під старим дубом при битій дорозі.
В цей час повертається козак і бачить кохану. Він передчуває щось недобре. Побачивши, що кохана вмерла, “зареготавсь, розігнався — Та в дуб головою”.
Над могилою козака посадили явір та ялину, а над дівочою могилою — червону калину.
Мотив сирітства є одним з основних мотивів ранньої творчості Т. Шевченка.
У творі присутні типові ознаки романтичного світосприйняття: загибель обох закоханих, божевілля, демонічні істоти, що мають владу над людиною вночі. Крім того, події відбуваються на тлі розбурханої природи.
Відео з концерту, присвяченого річниці з дня народження Т. Г. Шевченка, 2011р
Шевченко драматичний. Він манить. Своєю таємничістю, своєю простотою, колоритністю образів. Шевченко пише для усіх. Кобзар – це символ. Він в кожному домі.
Томи віршів. Тих давно вивчених, і тих, котрих не пам’ятаємо. Життя однієї людини присвячене для стількох поколінь майбутнього…
Хотілося б, щоб ця стаття по-новому відкрила творчість Кобзаря, щоб Шевченківські дні були приводом для переосмислення його творчості. І не тільки. Можливо, це добрий привід, аби хтось зазирнув у свої записники, у свої шухляди.
Можливо, це добрий час, щоб поділитися з друзями своєю творчістю. Якою б вона не була, не важливо, у якій формі. Час летить дуже швидко. І кожен написаний вірш, проза – чекають на свого читача, на своє визнання. Можливо, новий Шевченко є між нами.
Просто треба більше зважати один на одного, більше довіряти, і більше покладати надій. Тарас Шевченко не залишився у далекому 1861 році, він з нами – у віршах, малюнках, думах та піснях.
Закликаємо усіх ділитись тим, що наболіло. І якщо це поезія – нехай і вона знайде своїх читачів та любителів.
Усім гарних та творчих Шевченківських днів.
Слава Україні!
Матеріал підготували: Марічка Міка, Олег Мушора
Тексти віршів та критика: Біблотека української літератури
Автопортрет Тараса Шевченка: Вікіпедія
