Dobromil. – Salina-Lacko Warzelnia (фото 1912 року).
Видобуток солі у Добромилі вперше розпочато у ХV ст. Соліни знаходилися тоді на добромильському передмісті, на території Гучка, в Ляцку (Солянуватка), Боневичах, Тарнаві та Старій Солі. Найбагатші поклади були у селі Ляцко.
У 1622 році Саліна перейшла у власність магнатської сім’ї Концєпольських, які передали її з іншими селами по ріці Вирва своєму васалові Фредру, який обрав головним маєтком Арламів (тепер Польща). У 1772 році солеварні перейшли у власність австрійської імперії.
Загальний вигляд бувшої соляноварні "Саліна".
Рисунок Володимира Шагали.
Сіль добували виварювальним способом. Шахти називалися криницями або шибами (вікнами). Через територію копальні тягнулася канава для відведення води, яка потрапляла у шахти самопливом з розташованих в горах озер.
Цегляна будівля у формі циліндра, що знаходиться біля озер, на пагорбі лісу, використовувалась як склад вибухових речовин. За допомогою пороху підривали підземелля під час побудови соляних шахт.
Високо с горах стояв відстійник, куди з шахт подавалася соляна ропа. Відстійник висотою близько трьох метрів та діаметром 25 метрів був виготовлений з дубових палів, вертикально закопаних у землю. Ропа по 150 мм трубах самопливом подавалася в дві варні, розташованих по обох боках будинку власника шахти.
Варні, або дві величезні цестерни, діаметром біля 20 метрів і висотою 1,5 метра, відокремлювали сіль від породи, і, таким чином, виходила готова сіль.
Довоєнна Саліна складалася з чотирьох шахт збудованих ще в XV-XVII ст. Шахти називали іменами інженерів, які їх будували, – Францішка, Кароля, Коритовського та безіменна шахта.
Ogolny widok Salin (фото 1909 року).
Шахта ім. Вітольда Коритовського – четверта шахта Саліни збудована в кінці ХІХ ст. Вона була розташована зліва від центральної алеї, високо на горбі, біля якої знаходилося кілька чистих озер-ставків, звідки самопливом подавалася вода до цієї та інших шахт.
Dobromil. – Salina-Lacko-Szyb (фото поч. XX ст.).
Шахта ім. Францішка (третя) знаходилась у саду, не далеко від житловго будинку, за 50 м від алеї та за 3 метри від костелу.
На фото костел зліва, за кілька метрів від нього шахта ім. Францішка.
Dobromil. Salina-Lacko Wille (фото 1915 року).
Вхід у шахту ім. Францішка сьогодні.
На цьому місці, за 100 м від третьої шахти, була шахта ім. Кароля. У червні 1941 року загони НКВС вкинули сюди понад 3500 осіб, в основному української та частково польської нації.
Підземне бетонне сховище для мазуту біля шахти ім. Кароля (друге сховище мазуту знаходиться біля дороги, що веде на верхню могилу, позаду цегляного комену). Мазут використовували як паливо для виварювання солі.
Кожна шахта була глибиною від 100 м і діаметром 2,5 м. Вони були сполучені підземними запасними виходами, які одночасно були вентиляторами. У випадку небезпеки робітники піднімались на поверхню по спеціальних отворах-колодязях. Аварійний шуфр, розташований біля братської могили, добре зберігся донині.
Вхід у штольню.
Стара штольня біля бувшої соляноварні "Саліна" біля міста Добромиль.
Рисунок Володимира Шагали.
У 1938 році на заводі працювало близько 300 чоловік, видобуваючи щодобово близько 140 центнерів солі.
Під час німецької окупації виробництво зупинялося на короткий час у серпні 1944 року. На початку 1945 року завод знову було запущено. На ньому працювало близько 100 чоловік. Сіль експортували навіть на Балкани.
Саліна у 1944 році. Фото зроблено німецьким солдатом Вальтером Вербахом уродженцем м. Меммінгем.
Laсko G.G. Saline unser Einsatzort. Foto von Walter Werrbach aus Meiningen (geb. 04.12.1918) als Angehöriger der Organisation Todt. (фото 28 квітня 1944 року).
Весь керівний склад соляного заводу, включаючи директора, проживав на його території. Серед них інженери Козьол, Яворський, Жипецький, Мадей.
Будинок головного інженера.
Адміністративний будинок сьогодні.
Фото 1980-х років (світлина з архіву Я. Бішка).
Головна алея.
Через нерентабельність соляний завод було закрито у 1950 році. Пізніше тут був туберкульозний санаторій на 250 ліжок та школа-інтернат для хворих дітей. У 1986 році після закриття санаторію його передано львівському виробничому об’єднанню "Полярон".
Керівниками заводу у різні роки були: 1925-1930 – М. Вертинський, 1930-1933 – Вількопольський, 1933-1937 – Міллер, 1937-1939 – Вількопольський, 1939-1940 – Мадей, 1940-1941 – Прокопець, 1941-1944 – Фернш, 1944-1948 – Шевченко, 1948 – Олександров, 1948-1950 – П. С. Гавриш.
Підготував – П. Бішко.
Джерела:
текст – М. Прокопець "Дзвін Саліни", І. Лазарик "Добромильський край", П. Бішко.
фото – національна бібліотека Польщі, П. Бішко.
