З реколекційними місіями владика Григорій приїздить до нас вже втретє. Кожного разу ми слухаємо його мудрі, виважені, науково-богословські, а одночасно і доступні для кожного з нас слова повчань і розважань.
Особливо торкнулася мого серця наука про Боже милосердя і любов. Владика-реколектант навів ряд прикладів зі Старого Завіту, пов’язаних із життям Адама, Каїна і Петра. Під час своїх гріхопадінь вони немов би зникли з обрію життя Бога. Незважаючи на це, Бог шукає їх і кличе: «Адаме, де ти?», «Каїне, де ти?», і не відкидає, не осуджує (що зробили б ми), і не викреслює з Книги вічного життя.
Боже милосердя і можливості є безмежними, але Божими руками маємо бути ми. Ця теза гарно подана в одній бразильській пісні:
«Тільки Бог дає надію, але ти – скріпи віру ближнього.
Тільки Бог дає світло, але завдяки тобі, нехай воно засяє в чиїхось очах.
Тільки Бог дає життя, але ти – розбуди в іншому прагнення жити.
Бог – самодостатній, але йому подобається розраховувати на тебе.»
Глибокі думки звучали про людську і Божу любов. Згідно з людськими переконаннями на любов треба заслужити, і ми часто повторяємо:
– Я тебе люблю, бо …
– Я тебе люблю , за те…
Бог нас любить, незалежно від наших якостей і заслуг, любить всіх однаково і необмежено, що не підлягає людському розумінню.
Бог бачить наше серце і бачить не те, ким ми є, а ким ми можемо бути.
Владика Григорій заохочував нас до читання Святого Письма, що є книгою ніколи до кінця незбагненної мудрості.
Реколекційні науки спонукають нас до певних роздумів. Як ми розцінюємо почуте? Як рекомендації чи прохання до змін? Орієнтир чи наказ до дії в нашому християнському житті? Я не можу відповісти на ці питання, але серце не залишилося байдужим, бо нам була подарована Віра, Надія, Мир і Любов.
Цього ж дня від церкви вулицями міста відбулася хода з прочитанням Євангелій і розважаннями над стаціями Хресної дороги. У ході взяли участь священики Добромильського деканату. Ми молилися, розважаючи над терпіннями Христа, терпіннями українського народу, болями Марії і матерями Воїнів, що нині вмирають, захищаючи нашу землю і нас, роллю новітніх Веронік – волонтерів, які не очікуючи нагород, віддають свій час, зусилля, а часом і життя для підтримки інших.
У своєму житті ми, долаючи фізичні перешкоди, сходимо на різні горбочки, горби і гори. Зберімо свої духовні зусилля, помножмо їх, додаймо надії у терпінні, сили, мужності, відваги у випробуваннях, каяття у гріхах і допомагаймо Ісусові у сходженні на Голгофу. Це буде шлях нашого оновлення і очищення, йдучи дорогою до Воскресіння Христового.
Візьми свій хрест, страждальна Україно,
До щастя в нас єдиний шлях –
Лиш перед Богом на колінах,
Лише із правдою в серцях.
Текст: Марія Угрин
Фото: Юлія Горейда