Перемишль (від нашого кореспондента)
5 червня 1931 року у Добромилі вбито 27-річного колоніста Кароля Гартманна. Обставини вбивства невідомі.
В результаті розслідування, розпочатого добромильським відділком поліції, була заарештована служниця Гартманнів Люба Романівна, яка в свою чергу вказала на двох добромильських молодиків – Яна Шиманського та Збіґнєва Ґолембовського, – які, за її словами, і є вбивцями.
Пані Романівна у своїх свідченнях зазначила, що обидва молодики, з якими вона мала любовний зв’язок, були у неї напередодні та в день приїзду Гартманна з Ряшева і розпитували, де її роботодавець ховає гроші, і врешті, того трагічного вечора намовили її викликати Гартманна з дому й заманити його в зарості лози.
Засуджені
На підставі цих зізнань добромильська поліція заарештувала обидвох молодиків, які, однак, повністю заперечували свою вину. Після вивчення їхнього не зовсім чистого минулого, прийнято рішення, що ці особи могли скоїти вбивство. Відтак слідчий передав справу до прокуратури, яка в свою чергу підготувала проти Шиманського та Ґолембовського обвинувачувальний акт.
У грудні 1931 року обидва хлопці постали перед судом присяжних у Перемишлі. Через два дні судових слухань суд присяжних, не будучи переконаним у вині підсудних, за браком належних доказів виніс вирок, який не задовільнив обвинувачення.
За даним рішенням суду обвинувачені мали бути звільнені, але судовий трибунал скасував рішення суду присяжних і передав справу на розгляд іншій лаві присяжних.
Повторне слухання справи підозрюваних у вбивстві Гартманна відбулось у березні 1932 року. Під час перегляду судової справи обидва обвинувачені подбали про докази та свідків, щоб забезпечити собі алібі. Захист наполягав на тому, що немає жодних доказів скоєння злочину підозрюваними особами.
Стверджувалось, що попри багаторазові обшуки, проведені у помешканнях підозрюваних, вкрадених грошей так і не знайдено. Не зважаючи на висновки судового засідання, суд присяжних цього разу постановив визнати Ґолембовського і Шимановського винними в інкримінованому їм злочині, а трибунал, взявши до уваги юний вік підсудних, їх неналежне виховання і т. д., засудив Ґолембовського до 6 років ув’язнення, а Шимановського – до 8 років ув’язнення.
Хто ж вбивця?
Минуло 2 роки. До одного із захисників засуджених, адвоката д-ра Адольфа Фріма, звернулась дружина вбитого Гартманна, тепер пані Панталова, і повідомила свою версію вбивства, а також подала факти, з яких випливає, що смерть її чоловікові міг заподіяти Роман Гик, випускник торгівельної школи.
Свідчення пані Гартманн були сенсаційними. Вона розповіла, що 2 червня 1931 року, тобто за три дні до вбивства, коли вже стемніло, вона вийшла в сад у пошуках чоловіка. Побачила його в лозах за розмовою з сусідом Романом Гиком. Коли вона підійшла ближче, чоловіки відразу перервали розмову й перейшли до саду Гиків, де спілкувались ще близько 30 хвилин. На питання дружини Гартман розповів їй таємницю, що Гик запропонував йому надзвичайно вигідну справу. Одного разу Гик на пошті знайшов пакунок з грішми загальною вартістю 2000 злотих, який загубив Н. Ліхтман, власник лісопилки в Добромилі. Ці гроші Гик поклав на ощадну книжку, але боїться їх витрачати, щоб не виказати себе. Тож він вирішив запропонувати Гартманові, щоб той відкупив у нього ощадну книжку з рахунком на 2000 злотих, за 1000 злотих. Гартман, зрадівши, що так легко заробить 1000 злотих, без вагань прийняв пропозицію Гика.
Роману Гику, як найближчому сусідові Гартманнів, було добре відомо, коли Гартманни виїхали до Ряшева і коли повернулись. У день повернення дружина Гартмана помітила, як зустрівшись на подвір’ї, чоловік з сусідом обмінялись зрозумілими їм поглядами, і згодом, близько 5 години вечора, бачила, як чоловік розмовляв з Гиком. Коли пані Гартманн спитала у чоловіка, як просувається справа, він відповів, що переноситься на завтра. Пан Гартманн також нарікав на те, що через цю справу поспішав із поверненням додому, а тут Гик почав зволікати.
Ще до від’їзду з Ряшева Гартманн розповідав дружині постового у місцевості Спє (повіт Ряшів), що змушений швидко повернутися до Добромиля, бо має там від одного студента отримати за одну тисячу злотих дві тисячі.
Сумнозвісного вечора 5 червня, коли загиблий вийшов за стодолу і не повернувся, його дружина була переконана, що чоловік знову розмовляє з Гиком. Коли час його відсутності затягнувся, доручила служниці вийти з дому і пошукати чоловіка саме біля огорожі Гиків. В цей же час тіло Гартманна було знайдено в лозах за кільканадцять кроків від місця, де три дні тому дружина бачила його за розмовою з Гиком.
Ощадна книжка – лише приманка?
Коли дружина Гартманна все це усвідомила, у неї з’явилась підозра, що історію з ощадною книжечкою Гик просто вигадав, щоб таким чином заманити її чоловіка у пастку, маючи намір його вбити і пограбувати. Після смерті чоловіка пані Гартманн відразу розповіла про свої підозри Адольфу Гартманну, своєму шваґру. Він, як і всі інші родичі, переконував її, не розповідати про це ні в поліції, ні в суді, бо немає жодних доказів вини Гика, тож таким чином можна наразити себе на зустрічний позов за наклеп. Отже, дружина Гартманна замовчувала цю інформацію, тим більше, що усі підозри та лінія слідства розвивались у зовсім іншому напрямку.
Через декілька днів після смерті чоловіка дружина зауважила, що Роман Гик придбав спортивний велосипед, новий дорогий фотоапарат, оновив свій гардероб, часто ходив до кондитерської – словом, став витрачати багато грошей. Пані Гартманн вирішила, що гроші на все це Гик бере з книжечки, про яку розповідав її покійному чоловікові. Та згодом вона переконалась, що насправді все по-іншому і що її припущення щодо вини Гика у смерті чоловіка далеко не безпідставні. В середині 1932 року пані Гартманн поділилась думками про Гика зі своїм знайомим Францішеком Румером. Яким же було її здивування, коли за кілька місяців прийшов до неї Румер і дякував за інформацію про Гика. Румер також розповів Гартманновій, що Гик мав намір вчинити з ним так само як з її чоловіком. Він намовляв Румера, щоб той прислав до нього дружину за грошима, які належать йому як придане, до того ж запевняв: якщо Румер пообіцяє більше грошей, то він запропонує йому одну справу, на якій можна непогано заробити. Румер відповів Гику, що знає його задум, сказав, що він посягає на його життя й хоче зробити з ним те саме, що й з Гартманном. Гик на це відповів, що загине, якщо Румер заявить на нього в поліцію, але в цьому випадку загине також і Румер.
З’явилась також підозра, що Гик причетний до вбивства світлої пам’яті Ференца, працівника Податкової каси в Добромилі. Його вбито в схожий спосіб у квітні 1931 року. Як виявилось, гільзи з револьвера, з якого було вбито Ференца, були ідентичні гільзам, які знайдено біля тіла Гартманна.
Отримавши таку сенсаційну інформацію, адвокат Фрім негайно від імені пані Гартманн скерував до прокуратури позовну заяву за звинуваченням Романа Гика у скоєнні вбивства Гартманна. Водночас адвокат звернувся до Найвищого Суду у Варшаві з проханням про перегляд справи проти Ґолембовського і Шиманського.
А тим часом у цій справі з’явився несподіваний поворот, що став підтвердженням версії пані Гартманн. 29 липня Роман Гик скоїв напад на Францішека Румера і вистрелив у нього з револьвера. Гика заарештовано.
Тижневик "Tajny Detektyw", номер 34, 1933 рік.
Переклад з польської: Лариса Добромильська
Редагування: Богдан Сиванич
