Серед ув’знених перебував і молодший син п. Романовичів, якого затримали на вул. Перемиській, коли піднімав із землі уламок снаряду т.зв. “шрапнелі”. Радянський патруль, що проходив вулицею прийняв його за шпигуна. Декілька осіб доправили до в’язниці з т. зв. “горішних і долішних німців”, теж звинувачуючи їх у шпигунстві. Двох осіб, п. Довгун заарештували за те, що вони голосно розмовляли на горищі свого будинку на вул. Хирівській, коли нею проходив патруль. Виявилося, що вони вийшли на горище, щоб забрати з бочки рештки зерна, однак слідчий вважав, що вони переховували там німецького шпигуна. Проте, п. Довгун були звільнені з в’язниці в ранішні години 26 червня завдяки викупу, переданого через деяких осіб, що співпрацювали з НКВС.
26 червня 1941 року у в’язниці могли перебувати понад 90 осіб. Вночі 3 26 на 27 червня близько 9 год. вечора частину в’язнів (близько 50 осіб) повантажили на машини ЗІЛ-5 і вивезли до Саліни в Ляцку, де вони були замордовані. Решта 40 в’язнів були розстріляні пострілом в потилицю у в’язниці. Під час виконання розстрілів на подвір’ї в’язниці на повних оборотах працював двигун трактора, щоб заглушити крики і плач в’язнів і постріли. Близько четвертої години ранку 27 червня радянські війська та вбивці з НКВС залишили місто.
У ранкові години по Добромилю і околицях миттю розійшлася звістка про вбивства у в’язниці. Люди стали відвідувати в’язницю, двері якої як збоку Ринку так і зі сторони подвір’я були відчинені. Дехто, зайшовши на територію в’язниці швидко вибігав з криками чи плачем від жаху, інші ходили по камерах і сходах, шукаючи рідних або знайомих. Також і я з братом Яном і товаришами Каролем і Він центом Когутами в обідні години зайшли на територію в’язниці. Зайшовши туди ми побачили жахливе видовище. Коридори і сходи в’язниці були залитіі кров’ю, на другому поверсі лежали останки двох жінок, які були майже роздягнуті. Одна з них була сильно здута, очевидно, вагітна. У камерах на другому поверсі, що теж були залиті кров’ю лежали трупи ув’язнених, здебільшого по одному в камері. Вернувшись задніми сходами вниз на подвір’я в’язниці ми побачили під цегляним парканом у невеликій викопаній ямі трупи понад 30 в’язнів. Трупи лежали один над іншим і над ними роїлося хмара мух. Це було жахливе видовище, якого, мабуть, не забуду аж до смерті.
Після виходу з тюрми ми побачили декілька фір із свіжозбитими трунами, котрими приїжджали рідні, щоб забрати тіла помордованих.
У вечірні години 27 червня у місто з боку Папортна увійшов невеликий відділ німецького війська. Наступного дня прибувало щораз більше німців, а з ними і чимало кореспондентів, які відвідували і фотографували в’язницю. Ці делегації відвідували також і Саліну, де також були здійснені масові вбивства. Після організації т.зв. тимчасової влади і української поліції 29 червня незідентифіковані чи невпізнані трупи були похоронені на міському цвинтарі у спільній могилі з правого боку недалеко від входу. Хочу зазначити що серед помордованих в’язнів на подвір’ї в’язниці врятувався мужчина на прізвище Юзеф Крента, що був родом з Кальварії Пацлавської. Після поранення у плече від пострілу солдата НКВС він впав у яму, а на нього відразу впало ще кілька трупів. Після завершення розстрілів і втечі виконавців йому вдалося вибратися з-під трупів, виповзти з ями, переповзти через паркан в’язниці і дістатися за мур будинку, в якому знаходилася аптека п. Калиновських. Після того, як вони оглянули його рани, нагодували і переодягнули він подався до Кальварії. Діставшись дому, нікому нічого не розповідав і багато років не повертався до пережитого.
Про вбивства у Добромильській в’язниці як і на Саліні заборонено було говорити і після повернення радянських військ після липня 1944 року. Щораз частіше серед молодого покоління ходили розмови, що вбивства здійснили німецькі війська чи Гестапо.
Тадеуш Пстронґ, газета "Głos Znad Sanu", Nr. 22 (2012)
Про автора
Тадеуш Пстронґ народився 12 квітня 1932 року в місцевості Ляцко (тепер с. Солянуватка поблизу Добромиля). Його дід Іван, що працював на Саліні ковалем, створив у 1910 році власну кузню, де готував учнів. У 1918 році дід залишає сім’ю, що на той час налічувала сім осіб, і вступає до польського війська у Хирові. Бере участь у захисті військ генерала Галлєра, що переміщаються з Кросна через Сянок, Хирів, Самбір до Львова на допомогу львівським “орлятам”. Під час сутички коло Стар’яви був важко поранений, де й помер і був похований. Інші предки автора також пов’язані з Добромилем. Бабця зі сторони батька походила з родини Крвавичів, що мешкали у Добромилі на “горішних німцях”, померла у 1937 р. Дідусь зі сторони мами Петро Озур теж походив з Добромиля і працював на Саліні, його дружина Катарина з дому Пеняж мешкала у Ляцку. Мати пана Тадеуша – Стефанія, з дому Озур, батько – Юзеф Пстронґ. По закінченні війни і втрати східних земель Польщею пан Тадеуш з родиною 15 травня 1945р. переїжджають до Перемишля і оселяються у близьких родичів на вул. Дружбацькій 9а. Тут разом з братом вчаться у середній школі номер 5 на вул. Конарського. Батько в цей час працює в ковальській фірмі на вул. Словацького навпроти цвинтаря. Після створення Державних машинних заводів працює на вул. Монюшки, а згодом на вул. Ясінського. Бачачи, що повернення до Ляцка стає неможливим батьки віддають репатріаційну картку і переїжджають до Журавиці, займаючи дерев’яний будинок. Живучи там п. Тадеуш доїжджає до загальноосвітньої школи ім. Ю. Словацького, а після здачі малої матури (9 клас), до Механічного ліцею на вул. Двірського. Після закінчення 8 класу під час канікул його примусово в рамках допомоги армії організації “служба Польщі” примусово висилають до трудового табору у місцевості Пачина коло Гливиць. Там він працює на будові трамвайноії лінії. Після здачі матури в 1957 р. отримує направлення на роботу на підприємство “Мостосталь” в Забужі-Микульчицях в управлінні Міністерства промислового будівництва. Спершу працює у відділі головного механіка, яким керує інж. Маслонь зі Львова, згодом його переводять на будівництво свердловини у шахті Радлін. По завершенні будови його переводять на роботу у гуту Бобрек. Пізніше за власним бажанням переїжджає до Перемишля, де працює у Спілці військового будівництва на вул. 29 листопада. Спершу працює головним механіком а згодом дістає підвищення і його призначають директором будівельної бази. У 1957 році Тадеуш Пстронґ одружується з Марією Влох, у них народжуються дочка Тереза і син Кшиштоф. З 1967 року поселяються у Перемишлі, спершу на вул. 3 Травня, а згодом на вул. Єпископа Глазера. Тут працює до 1 жовтня 1991 року, коли виходить на заслужений відпочинок. Після виходу на пенсію цілком присвячується громадській роботі, виконуючи обов’язки заступника голови Товариства приятелів Добромиля і регіону.
З польської переклав Павло Теліш.
