Як і Павловськиий, у Добромиль був закоханий Юзеф Ґебультович (1877–1943) – бургомістр містечка у 1920–1928 роках.
Він приїхав до міста ще зовсім молодим у липні 1907 р., бо, як зазначив у спогадах, “приваблювало мене мале містечко, я любив город, квіти, природу, а до них ближче в малому містечку”. Це, щоправда, не було єдиною причиною його переїзду в Добромиль, тут він бачив шанси на досить швидкий фінансовий успіх. Його мати Павліна Пукальська (1851–1908), дочка адміністратора дібр у Мушині, по смерті чоловіка Яна Конта Ґебультовича (1820–1880), заробляла на утримання своїх дітей (Юзефа і Софії) шиттям і вишиванням. Мати вважала, що лише здобуття сином “конкретного” фаху зможе принести йому достаток. Юзеф Ґебультович закінчив фахову школу і за прикладом свого вуйка, Альфреда Пукальського, бургомістра Андрихова (Західна Малопольща), зайнявся купецтвом, однак, усе життя доучувався. Збирав книги і рукописи, стародруки і документи, архівні, музейні й археологічні експонати. Крім того створив багату колекцію польських значків, яку пограбували німці у 1939 році.
“Я працював усе своє життя дуже інтенсивно, – писав Юзеф Гебультович, – Вибрав маленьке містечко, щоб трохи відпочити і, як я собі думав, щоб заробити на кашу і кисле молоко і жити спокійно з коханою мамусею, яка сюди переїхала …. Я хотів мати більше часу для освіти, бо був самоуком, який постійно прагнув знань. Я ніколи не мав купецької захланності, поважав чесну торгівлю, оперту на знання товарів і фаху. Я відчував, що з мене вийшов би кращий природознавець, аніж купець. Шкода, що моя мати не змогла цього зрозуміти, тим паче що її брат, а мій вуйко, вже торгував в Андрихові”.
Незабаром після приїзду в Добромиль Юзеф Гебультович відкрив там власний магазин, а в 1903 році одружився з добромильчанкою Софією Коппєтерс-де-Тернгонде, дочкою дуже цікавої бельгійсько-фламандської родини, яка в 1792 році поселилася поблизу Сянока і сполонізувалася. Це ще один доказ феномену атракційності польської культури для чужоземців, які прибували на креси і, живучи там в етнічній мозаїці, часто вибирали Польщу як свою Батьківщину. Часто, пізніше, інші недоброзичливці згадували їм їхнє непольське походження. Гарно з цього приводу написав польський поет Артур Оппман, німець за походженням:
Над моїми молодими рицарськими скронями
Пролітало ехо рицарських літ,
Віяв на хоругві Орел з Погоня,
Від ланів Грохова, звідки був мій дід;
Від ланів Грохова з валів Варшави
Маю лист залізний пустоти кривавої,
За краплю моєї німецької крові
Автор Станіслав Славомир Ніцея – 1949 р.н., польський історик, ректор університету в Ополє (Польща), сенатор Речі Посполитої, автор історії Личаківського цвинтаря у Львові.
З польської переклав Павло Теліш.
