Лежачого Музику відвезли назад у Добромиль. Але й місцеві лікарі не змогли допомогти. Дали направлення у санаторій. Тут він нерухомо пролежав п’ять років. За той час закінчив чотири останні класи вечірки-десятирічки.
— То було цікаве навчання, — розповідає чоловік. — У школі діти виходять до дошки, щось пишуть. А ми все лежачи робили.
— Там була сильнєйша школа, — підтримує розмову дружина, 70-річна Алла Музика. — Учителі були дуже вимогливі, бо вважали, що хворим вистачає часу, щоб до уроків підготуватися.
Алла Іванівна закінчила Первомайське медичне училище у Миколаївській області. Із села Рощахівка Бобринецького району Кіровоградської області приїхала до Добромиля на практику в санаторій.
— Нас тоді 19 чоловік сюди направили, — пригадує вона. — Я з дівчатами в гуртожитку жила. Йосип найвередливішим був. Усе йому не так. То незадоволений, що м’ясо жирне принесла, то не так подала. А сам лежав і все на мої ноги дивився. І запропонував стати його дружиною.
Алла погодилася. Їх розписали. Вона довгенько приховувала це, від гуртожитівських подруг паспорт ховала. А потім усе розповіла, додому матері телеграму відправила.
|
Він нерухомо пролежав п’ять років |
|
— Коли про нас усі дізналися, мене викликала начмед санаторію і каже: ”Що ти зробила? Ти що, не розумієш, він — інвалід на все життя?”. А я їй: ”Що зробила — те зробила. Значить, буду мати інваліда”.
Алла вивозила чоловіка в інвалідному візку до соляних шахт. Йосип дихав свіжим соляним повітрям.
— Через два роки лежачого режиму я відчув значне полегшення, — каже він. — Уже не болів хребет, на ноги на милицях потихеньку почав ставати.
У санаторії в Алли та Йосипа народився первісток. Хлопчика назвали Сергієм.
— Хотів, аби мене швидше виписали з лікарні, — продовжує Йосип Михайлович. — Аж раптом сильно ліве коліно заболіло. Зробили пункцію, двісті мілілітрів рідини викачали — і знову лежачий режим. У ліжку грав на гітарі, мандоліні. Перед медичним персоналом санаторію виступав у оркестрі лежачих хворих.
— А я вірила, що повітря соляних шахт, озерна вода і спокійний сімейний мікроклімат допоможуть йому піднятися на ноги, — каже Алла Іванівна. — До всього терпіння необхідне.
Через п’ять років Йосипу дозволили на милицях ходити по палаті. Згодом відпустили додому. Дали інвалідність першої групи.
Молодій сім’ї у Добромилі дали державну хату при санаторії. Із часом Йосип та Алла викупили житло. Живуть у ньому й досі.
— Ми нікуди з Добромиля не виїжджали. Лікарі казали, що, якби не повітря соляних шахт, то Йосип не зміг би ходити, — запевняє Алла Іванівна.
Спочатку чоловік удома сидів, маленького Сергійка доглядав. А через рік улаштувався на місцевий гумовий завод. Через дев’ять років у Музик народився другий син, Олександр.
— А мені все легше й легше ставало, — говорить Йосип Михайлович. — Згодом дали другу групу інвалідності, а цього року — третю. Якщо хтось скаже, що я кривий, то подам до суду. Я ногу прямо тримаю, а не криво.
Матеріал: Газета "По-українськи"
