Однією з найдавніших архітектурних пам’яток міста є римо-католицький костел. Про нього згадано майже у всіх довідниках і туристичних путівниках, є також спеціальні дослідження. Проте певним недоліком цих публікацій є різночитання, наведені неоднакові дати тощо. При написанні цієї статті автор опрацював ці матеріали, а також доступні йому архівні документи.

Святопреображенський костел і каплиця блаж. Кінґи. Світлина 2012 р.

Побудова римо-католицького храму в Добромилі пов’язана з іменем магната Андрія Гербурта. У середині ХVІ століття на свої спустошені землі (близько 300 га) він закликав з Моравії ремісників-ткачів, для яких збудувува дерев’яний костел у готичному стилі. Перша письмова згадка, що припадає на 1531 рік, локалізує місцезнаходження споруди поблизу річки. Через чотири роки її забрала повінь. Крім цих двох фактів детальніших відомостей не збереглося.

Новий, мурований, храм звели в середині ХVІ століття в іншому місці неподалік палацу Гербуртів і освятили як св. Трійці (за деякими відомостями це була перебудована церква). У другому десятиріччі ХVІІ століття, ймовірно, до нього з підвенного боку прибудували каплицю Гербуртів. Основний храм і каплиця мали крипти.

На початку 30-х років ХVІІ століття костел руйнувала пожежа, відбудували його в 1635 році вже в ренесансному стилі. Для цього перемишльський римо-католицький єпископ Генріх Фірлей (1631-1636) виділив 700 флоринів, а згодом і освятив храм на честь Преображення Господнього. Настоятелем храму на той час був Ян Відавський. Візитація єпископа в 1646 році зафіксувала наявність двох каплиць: Самуеля Конецпольського (більша) і Яна Вірменчика (менша). Каплиця Конецпольського замінила, очевидно, давнішу Гербуртів, пошкоджену попередньою пожежею. Біля костелу на той час стояла стара дерев’яна дзвіниця, а цвинтар був обгороджений плотом.

Фото Павла Бішка

У 1719-1753 роках костел перебудували. За кошти власника міста Блажея Красінського та його брата Войцеха з лівого боку звели каплицю св. Кінґи як покровительки солеварів. Окремо підносилася дерев’яна дзвіниця (1731 р.). Дах покритий черепицею, а куполи й фасадні карнизи оброблені білою бляхою. Прикостельний цвинтар вже був оточений муром. У 1793 році поховання перенесли за місто, де заклали загальний міський цвинтар. Нові ренесансний фасад і захристія повністю змінили первісний вигляд.

Перебудова менше торкнулася інтер’єру. Овальне барокове склепіння спиралося на ренесансний аттик із заглибинами, у яких зображено святих у бароковому стилі. У цьому ж стилі виконані головний вівтар і постать Ісуса Христа (скульптор Віслоцький), казальниця, хрестильниця і старий кивот, вмурований у стіну. Підлогу зробили кам’яною, стіни побіліли. Очевидно, тоді ж поставили дерев’яні лави. На двох з них збереглися вирізьблені долотом тексти. У правому ряду напис: “Poczynaią się dla Mieszczan 1761”, а в лівому – “Dla Mieszczek zaczynaią się”.

Навколокостельний мур. Остання чверть ХІХ ст. На задньому плані – плебанія (початок ХХ ст.)

Прикрасили й каплицю блаж. Кінґи. Крім цього, в її ліву стіну вмонтували лінію прослуховування. Є дві версії про її призначення. За однією – це своєрідний таємний телефон, за допомогою якого шляхта обговорювала свої певні плани. Інша, правдоподібніша, стосується таємниці сповіді інфікованих хворих: на одному кінці “слухавки” сидів ксьондз, а за кілька метрів від нього знаходився хворий вірянин, який каявся у вчинених гріхах.

На думку мистецтвознавців, конструкція тунельної нави і вівтар разом з ренесансовим оздобленням склепінь належать до школи майстра Яна Баптисти з Венеції. 1719-1722 роками датуються розписи й епітафії, а також вівтар. Чергових змін інтер’єр зазнав під час ремонту 1772 року. Документ єпископської візитації 1783 року вже містить запис про бічні вівтарі св. Яна Непомука і св. Йосифа.

Лави. Друга половина ХVІІІ ст.

Історико-мистецьку цінність має накреслене родовідне дерево Красінських. Виконане воно на пергаменті і крім конкретних генеалогічних відомостей містить кілька десятків портретів представників родини. Автор схеми і портретів Томаш Камінський у 1772 році подарував свою працю Блажеєві Красінському. Згодом ця робота, яка сьогодні є цінним іконографічним джерелом, опинилася в костелі й донині зберігається в заскленій масивній рамі на стіні каплаці Гербуртів-Конецпольських з її південно-західного боку.

На зламі ХVІІІ-ХІХ століть, у нових умовах суспільного життя, розвиток і розбудова міст призвели до втрати ролі колишніх замків та інших укріплених споруд, зокрема костельного муру, як складової міської фортифікації. Чимало будівель почали несанкціоновано розбирати. Така ситуація висвітила проблему збереження старих будівель як історико-культурних і мистецьких пам’яток. Цими питаннями опікувався спеціальний консерваторський відділ, створений при Галицькому намісництві. Увагу консерваторів привернули передусім готичні й ренесансні сакральні споруди, зокрема й костел у Добромилі, який дуже постраждав від пожежі, що сталася 3 вересня 1870 року. Вже наступного року обидві каплиці вкрили ґонтом і звели над ними невеликі куполи з оглядовими віконцями. Можливо, тоді й підвісили відлитий 1865 року в Тисмениці новий дзвін вагою 200 кг. Проте цілковита відбудова вимагала значних коштів. Для їх збору і організації всіх необхідних робіт був створений спеціальний комітет, а касиром став Клеменс Терґондій. Крім цього, управління консерватора зверталося з проханням до місцевого ксьондза Кнуркевича визначити обсяг необхідних робіт і скласти приблизний кошторис.

Вівтар каплиці блаж. Кінґи. Дзвінниця (світлина 2009 р.). Фігура Яна Непомука.

Під час ремонтних і реставраційних робіт храму фахівці звернули увагу на пластику. З цього приводу скульптор Маєрський з Перемишля підготував науковий реферат, який виголосив 25 січня 1878 року. У травні 1883 року виявили давні мальовання, забілені вапном. Як експерта, запросили місцевого художника П. Боґданського. Після ретельного огляду той констатував, що відкритий живопис мистецької вартості не має.

Під час ремонтно-реставраційних робіт у 1884 році дах костелу вкрили бляхою, збудували купол-вежу з вісьмома оглядовими віконцями. Найважливішим результатом стала повна перебудова фасаду. З’явився новий цегляний накритий мур з кованими воротами та хвірткою від фасаду і такою ж з протилежного боку, яка вела до плебанії. Наповнився новою пластикою інтер’єр. Краківський скульптор Віслоцький створив і подарував велику фігуру Розп’яття для вівтарної частини, а художник М. Сколовський – образ Богородиці з Дитятком. Тоді ж у храмі встановили орган роботи перемишльського майстра М. Сойковського. Він має шість ручних (54 клавіші) і два ножні (18 клавіш) регістри. Праворуч від його основної шафи збереглася горизонтальна скриня для міхів, де в другій половині ХХ століття розмістили сучасну повітряну помпу.

На початку ХХ століття дерев’яну дзвіницю знесли і замість неї в 1910 році звели муровану вежу. У плані вона квадратова, з вікнами на кожній стіні та восьмигранним верхом з куполом і хрестом. Стіни завершує великий карниз. Ліворуч у мурі з’явилася цегляна капличка Яна Непомука з ажурним ліхтарем. Саму ж дерев’яну фігуру святого вирізьблено у другій половині ХVІІІ століття.

П. Боґданський. Ікона св. Преображення. Світлина Б. Кріля. 2010 р.

Інтер’єр збагатився пам’ятною мармуровою таблицею на честь 500-річчя відновлення Краківського університету та Ґрюнвальдської битви (скульп. Т. Бломіцький), яку вмурували праворуч від вівтаря. На ній нанесено зображення вінценосних Владислава Яґайла та Ядвіґи з гербами Польщі, Литви та університету, а також тексти латиною (Regni Poloniae recepiums dyadema ut ip[su]m regnu[m] claritate doctaru[m] p[er]sonaru[m] illustrem[us]) і польською (Praojcom na chwałę). Два підвісні павуки (люстри), виготовлені з латуні та кришталю, датуються початком ХХ століття.

На початку Першої світової війни дах костелу та частково дзвіниця були пошкоджені. Після відходу російських окупантів австрійська адміністрація првела облік вчиненого руйнування. У серпні 1916 року уряд пообіцяв відремонтувати Добромильський костел за державні кошти. Та монархія Габсбургів уже сходила з арени як об’єкт політичних відносин, активізувалися національні рухи поневолених нею народів і наприкінці 1918 року вона розпалася.

У Добромилі почала господарювати польська влада. За її підтримки та під керівництвом кустоша Національного музею Перемишльської землі Маріяна Осінського вже в 1921 році було відремонтовано купол-вежу. У 1934 році польська влада взяла під державну охорону будівлі (основний храм і дзвіницю) та мур, який їх оточував. За таких умов вирішили провести ґрунтовні ремонтно-консерваційні роботи. Детальний план храму склав інженер Юзеф Вілєнко. Був також створений спеціальний комітет у такому складі: староста Й. Лібуха (голова), магістр Г. Копя (заступник голови), В. Рахвал (секретар), Я. Вишневський (скарбник), інженер Полуднєвський (технічний радник), ксьондз С. Ґавел, В. Щасний, В. Пельц (члени). З протоколу засідання комітету від 14 липня 1935 року відомо, що на цей час вже було вивчено стан фундаменту, залито цементом тріщини у стінах і розпочато теслярські та бляхарські роботи. Вони стосувалися заміни дерев’яних конструкцій даху, покриття новою бляхою. Майстрами були тесляр… (з технічних причин прізвище відчитати не вдалося. – М.К.), бляхар М. Ціфер, слюсар М. Дзюґевич.

Збережені квитанції свідчать, що у вересні-жовтні 1934 року ремонтували дзвіницю: виконували мулярські роботи, вивозили будівельне сміття тощо. Дерево постачав місцевий паровий тартак Л. Шпатца. До речі, зафіксовано факт крадіжки якимсь невідомим двох дощок і частини старої балки, що, як і інші будівельні матеріали, знаходилися на подвір’ї костелу без належної охорони. З огляду на це інженер Полуднєвський просив комітет звернутися до магістрату, щоб той доручив міському сторожу стерегти ці матеріали. Станом на 1935 рік ремонт дзвіниці закінчили й підвісили новий дзвін вагою 500 кг. Напис свідчить, що його виготовила фірма Фельчинських у Перемишлі в 1933 році. В інтер’єрі повністю замінили попередню малярську декорацію: стару зняли або частково відновили, решту забілили.

Добромильськиий костел виявився одним із небагатьох храмів, які діяли в часи радянського тоталітарного режиму. Це дало змогу зберегти цю архітектурну пам’ятку, хоча час і природа її повільно руйнували. У 1988 році провели частковий ремонт храму. Пожежа, що сталася 1994 року за нез’ясованих причин, пошкодила вівтар з лівого боку. В 1996-1999 роках завдяки фінансуванню Сенату Польської Республіки К. Кудельський з Варшави провів консерваційні роботи у внутрішньому приміщенні.

Казальниця. Світлина Б. Кріля (2009 р.).  Портрет І. Гербурта, який зберігався в костелі. Втрачений.

Окрасою інтер’єру храму є вівтарі. Головний з них – дерев’яний, поліхромований і позолочений. У його центральній частині прикріплені ікони: Найсвятішого Серця Ісуса (кінець ХІХ ст.), Богородиця з ладаном (художник П. Боґданський,1907 р.), Пресвята Богородиця (кінець ХІХ ст.). Раз на рік, з нагоди храмового свята, виставляється ікона Св. Преображення роботи П. Боґданського. Другий вівтар подібний до головного. У ньому домінують ікони Богородиці з Дитятком (художник Ф. Боґданський, 1898 р.) та Найсвятішого Серця Ісуса (художник П. Боґданський, 1901 р.). Обабіч поліхромовані й позолочені скульптури невідомих святих. Нагорі фігура св. Францішка та фігурки ангелів. Табличка, прикреплена нижче, свідчить, що вівтар відновлений 1899 року коштом шляхтичів Францішка і Теклі Пьонковських з Катини.

Вівтар блаженної Кінґи, розміщений з північного боку каплиці, встановлено між 1743 і 1753 роками. Він дерев’яний, поліхромований і позолочений. У центрі є ікона блаж. Кінґи, з пальця якої до копальні падає перстень. Образ, мальований на полотні олійними фарбами, датується першою половиною XVIII століття. Обабіч розміщені дерев’яні скульптури св. Катерини і св. Варвари, а вище, теж дерев’яні, дві фігурки ангелів. Є також зображеня Преображення Господнього XVIII століття.

Вівтар св. Яна Непомука, також дерев’яний, позолочений, розміщений у східній частині каплиці блаж. Кінґи. Встановлено його після 1753 року. Центральним елементом є ікона святого, намальована на полотні олійними фарбами в першій половині XVIII століття.

Для каплиці Гербуртів між 1743 і 1753 роками створено дерев’яний, поліхромований і позолочений вівтар св. Антонія. Посередині – ікона святого (олія, полотно, др. Пол. XVIII ст.), обабіч – дерев’яні скульптури св. Івана Євангеліста та невідомого святого, виготовлені у третій чверті XVIII століття. У східній частині цієї ж каплиці встановлено вівтар св. Йосифа. Структурно й архітектонічно він нагадує вівтар св. Яна Непомука. В центрі ікона св. Йосифа з Дитятком (олія, полотно, XVIII ст.).

Мистецьким твором є дерев’яна поліхромована казальниця (амвон). Вона восьмикутна, багато декорована, карнизи підтримує фігурка ангела. Тильна сторона оздоблена багатою пластикою, головний сюжет – вручення ключів св. Петру. Привертає увагу зображення св. Духа у вигляді голуба й зображення Мойсея з таблицями Заповіту.

Один з поданих рахунків Л. Тайтельбаума на реставраційні роботи.

Є чимало інших малярських та різьблених зображень, зокрема фрагмент алебастрового надгробка дитини кінця XVI століття. Різноманітний посуд для богослужіння, спеціальні книги датуються XVII – початком ХХ століття. Стіни каплиці Гербуртів прикрашали портрети власників Добромиля Івана Фелікса Гербурта та Блажея Красінського. З 1965 року ці мистецькі твори як депозит Львівської картинної галереї зберігалися у Олеському замку. 1993 року портрет Гербурта зник. У серпні 2006 року під час храмового свята було відкрито пам’ятну таблицю з іменами настоятелів, які працювали в ХХ столітті.

На початку ХХІ століття парафія (настоятелі – ксьондз Едвард Лоранц, 2003-2012 і ксьондз Роман Теслюк, з 2012-го) мала понад 70 вірних. При костелі діє школа для підготовки дітей до катехизації. Більшість документальних матеріалів з історії храму і парафії від 1784 року до кінця ХХ століття зберігаються в новоміському костелі св. Мартина.

Михайло Кріль, журнал “Пам’ятки України” №3 2014