Останнім польським бургомістром Добромиля став Владислав Пухалик (1882–1940) – вчитель, багатолітній директор місцевої гімназії. Після приходу радянської влади був заарештований НКВД і замордований у Києві (міститься у т. зв. “Українському списку”), а в катедрі Війська польського у Варшаві, у Латинській каплиці має свою табличку). Його дружину Ізабелу – з дому Коцьол, сина Тадеуша та тещу було депортовано до Казахстану, звідки вони повернулися в 1945 році і поселилися у Перемишлі.
Дочці Владислава Пухалика Яніні, (1910 р.н.), вдалося уникнути заслання. Ще перед війною, після одруження з інженером Леопольдом Райнельтма (1907) – сином Якуба і Антоніни Райнельтів – власників великої земельної власності у Добромилі, переїхала до Поремби коло Заверця, де її чоловік працював на фабриці механічних пристроїв. Мрією Леопольда і Яніни Райнельтів було повернення до рідного Добромиля. За зароблені у Порембі кошти змогли купити у Добромилі велику ділянку, де мали намір побудувати будинок і власну фабрику. Змогли лише за підтримки Владислава Пухалика збудувати будинок. Захоплення радянською владою Добромиля перекреслило їхні сподівання. Змушені були виїхати до Англії, де свій куплений будинок назвали “Добромильська вілла”. Ще й до сьогодні їхні діти та внуки зберігають пам’ятки і родинні фотографії з Добромиля. У родинній традиції з гордістю переказують історію, яка трапилася з дочкою маршалка Юзефа Пілсудського – Вандою. Вона була пілотом і в 20-их рр. пролітаючи у поганих атмосферних умовах над Добромилем, змушена була там здійснити аварійну посадку, під час якої сильно пошкодила дах будинку Антоніни і Якуба Райнельтів. Розповідають, що після цього випадку маршалек особистим коштом відремонтував дах.
З Добромилем пов’язана і родина Семашків, які були родичами Рейнельтів і Пухаликів. Андрій і Марія Семашки – власники магазину на Гучку (дільниці Добромиля, розташованій на другому березі Вирви, аніж центр міста). Семашки були родиною музикантів. Мужчини уміли грати на різних інструментах, а жінки відзначалися гарними голосами і співали у добромильському костельному хорі. Після війни Семашки осіли в Глухолазах, де організували оркестр та навчали музики в тамтешніх школах. Ці традиції продовжує в Ополю їхній внук Генрік Ковальчик – багатолітній хормейстер у групі „Канторес Ополієнсіс Легенда”, та його дружина Єлизавета Кашицька (органістка), і син Міхал (скрипаль у Сілезькій камерній філармонії (Катовіце).
Автор Станіслав Славомир Ніцея – 1949 р.н., польський історик, ректор університету в Ополє (Польща), сенатор Речі Посполитої, автор історії Личаківського цвинтаря у Львові.
З польської переклав Павло Теліш.
