Скромний і величний…
Таким знають у Добромилі і на вколишніх околицях Петра Івановича Покуцу як лікаря, що мав "талант від Бога".
Це була людина аналітичного складу розуму, яка, як ніхто інший, вболівала за кожну людину, що довіряла йому своє здоров’я. Будучи людиною дуже наполегливою і цілеспрямованою, він цілковито віддавався роботі.
Яка б не була черга до лікаря П.І.Покуци, він спокійно, виважено завжди прийняв усіх. Кожному приділив належну увагу. Час, як вимір робочого дня, не існував для нього. За трудовими буднями промайнув не один десяток років напруженої і нелегкої праці у Доб- ромильській лікарні.
…Стародавній Добромиль став його постійним місцем життєвого і творчого шляху. Тут зустрів свою долю, молоду чарівну Любу Кулинську, яка після вузу почала працювати фармацевтом у міській аптеці.
В злагоді і глибокій повазі оминули понад 50 літ спільного життя, яке пробігло без вороття, наче сріблясті хвилі неспокійної Вирви.
Народився на Вінниччині, в родині, де кожен знав святу ціну шматка хліба. Змалку звик до будь-якої роботи, але десь глибоко в серці виношував мрію лікувати людей, бути лікарем. Успішно закінчив Вінницький медінститут і розпочав свою трудову біографію військовим лікарем.
У середині шістдесятих років минулого століття молодого капітана медслужби переводять у Добромильську військову частину. Невдовзі залишає військову службу і йде працювати терапевтом у Добромильську (тоді ще районну) лікарню. Серед досвідчених лікарів Петро Покуца заявив про себе як здібний лікар, тонкий психолог і незвичайна Людина.
У всьому був пунктуально точним, зібраним і грамотним. Мабуть, цій витонченості чоловічого характеру сприяла військова виправка.
Будучи вже на пенсії, продовжував працювати, не піддаючись втомі віку. Щодня спішив повільною ходою до лікарні, де чекали його пацієнти… До нього звертались за порадою, допомогою як молоді, так і досвідчені колеги; знали, що думка наставника не підлягає сумніву. Ніколи не полишали лікаря святі почуття Віри, Надії і Любові. Був глибоко набожним: у всьому покладався на Божу ласку і власний розум. Постійно працював над удосконаленням свого фахового рівня, стежив за новинками в медицині.
Колеги щиро називали його "ходячою енциклопедичною терапією": бо любили, поважали і шанували за влучне слово, за святе ставлення до своєї роботи.
…17 січня 2013 року на 83 році життя, після довготривалої хвороби, перестало битися серце люблячого чоловіка, чуйного батька і дідуся, прекрасної Людини, життєвий шлях якого був світлим, чистим і чесним. Отець Небесний був щитом для нього все життя, і саме в переддень Водохрестя і св. Івана відкрив Йому браму до царства Вічності.
Життя – це не ті дні, що промайнули, а ті, що залишилися. І всі вони надовго будуть наповнені духом Людини, яка жила з людьми і для людей. А світлий образ цієї на дивовиж Скромної і Величної Постаті завжди буде у вінку молитовної вдячності.
Колектив Добромильської лікарні.
