В 1957 р. розпочав навчання у Княжпільській восьмирічній школі і в 1959 р. продовжив у середній школі м. Добромиля, куди батьки переїхали на постійне місце проживання. В 1965 р. з огляду на глибоке християнське патріотично-національне родинне виховання і відмову вступити у ВЛКСМ та через репресії змушений був припинити навчання в даній школі і вступив до Львівського електротехнікуму зв’язку, паралельно продовжуючи навчання в Малехівській середній вечірній школі Жовківського району. В 1968 році за релігійні переконання і утиски з боку влади, змушений був залишити навчання в технікумі. Того ж таки року вступив на фізичний факультет Львівського Державного університету, однак тодішній політичний режим не дозволив продовжити навчання і через півроку був відрахований з університету.
Восени 1968 р. розпочав монаший вишкіл і філософсько-богословські студії в підпільному Чині Отців Василіян.
1968 р. змушений був податися дальше від Галичини і вступив на фізичний факультет Ужгородського Державного університету. Але там попав під пильний нагляд КГБ, так як паралельно продовжував духовні студії і підтримував тісні зв’язки з підпільними священиками Галичини і Закарпаття та єпископами Олександром Хірою, Йосафатом Федориком та Софроном Дмитерком, та ще й проживав на квартирі в родині монахині Теофіли Манайло ЧСВВ, яка була свідком вбивства єпископа Теодора Ромжі підісланою агенткою НКВД. Тут, на цій квартирі проживало ще декілька релігійно і національно свідомих студентів і часто відбувалися підпільні Богослужіння.
В 1972 році за сфабрикованими звинуваченнями на передостанньому курсі був виключений з університету і призваний на два роки військової служби, яка проходила на командному пункті штабу армії ПВО під землею стометрової глибини.
Після закінчення служби в армії в 1974 році отримав добру характеристику і рекомендацію з війська та зміг відновитися для продовження навчання в Київському Державному університеті на фізичному факультеті, який закінчив в 1977 році і одержав рекомендацію в аспірантуру та направлення на роботу в науково-дослідний інститут в м. Києві, але через переслідування з боку КГБ змушений був відбути на роботу на обов’язкове відпрацювання в район Центрального Кавказу в Кабардино-Балкарію в наукову експедицію Академії Наук України, де працював на висоті 2100 і більше метрів над рівнем моря. Там пропрацював майже десять років. Туди також прибули з Галичини ще два підпільні монахи ЧСВВ, які згодом стали священиками. Там виявилась можливість безперешкодно і часто відбувати у відрядження в Україну і таким чином підтримувати тісні зв’язки з підпільною УГКЦ та продовжувати підпільно студіювати богословські науки.
В 1978 році склав монаші обіти і був таємно рукоположений на священика єпископом Софроном Дмитерком.
В підпільних умовах відвідував з Богослужіннями Львівську, Закарпатську, Волинську області, Київ, Москву, також Казахстан та країни бувшої Югославії, а на початку виходу Церкви з підпілля і Донецьку область. 15 серпня 1989 року єпископами Софроном Дмитерком, Іваном Семедієм та Іваном Маргітичем підпільно висвячений на єпископа в невеликому будинку підпільного монастиря отців Василіян в передмісті Львова.
В 1990 році після офіційної легалізації УГКЦ отримав від Святішого Отця Івана-Павла II Папи Римського благословення і Папську Буллу титулярного єпископа м. Новени і призначення єпископом-помічником Івано-Франківської єпархії УГКЦ.
В січні цього ж року Декретом Правлячого єпископа Івано-Франківської єпархії Софрона Дмитерка призначений ректором відновлюваної Івано-Франківської Духовної Семінарії, першої на теренах тодішнього Радянського Союзу. Навчання проходило в орендованих в місті різних залах і в актовій залі монастиря Отців Василіян, що на Майзлях. Викладачами були ще довоєнні професори, частина викладачів місцевих вузів та запрошувані викладачі із-за кордону. Вже на перший курс тоді вступило понад 400 семінаристів, а на наступний рік кількість семінаристів разом із заочною формою навчання нараховувала біля 900 осіб. В цьому ж році Духовна семінарія була перереєстрована Держкомрелігії України як Теологічно-Катехитичний Духовний інститут і в цьому ж році відкрито Катехитично-Педагогічний факультет для монахинь і кандидаток.
24 травня 1994 р. паралельно призначений протосинкелом Івано-Франківської єпархії.
З осені 1994 р. до літа 1996 р. поглиблено студіював богослов’я в Папському Університеті "Анджелікум" в Римі, де захистив італійською мовою кандидатську дисертацію по догматичному богослов’ю.
19 листопада 2000 року уведений на престіл новоствореної Синодом єпископів УГКЦ і поблагословленої Святішим Отцем Іваном Павлом ІІ Бучацької єпархії УГКЦ, яку як добрий пастир і перший Єпископ-ординарій провадив протягом 7-ми років. За цей час, незважаючи на різні труднощі і перешкоди, розбудував організаційні структури єпархії. Також була створена солідна матеріально технічна база єпархіального управління на сучасному рівні з робочими приміщеннями для всіх підрозділів єпархіального управління, з актовою залою на 200 місць та сучасним конференц-залом на 50 місць, їдальнею на 120 місць з найсучаснішим кухонним обладнанням та невеликий готельний комплекс при єпархіальному управлінні для приїжджих гостей. Була проведена реконструкція Вищого дяківського училища, яке за стараннями Єпископа було реорганізовано в Дяківську Академію з семінарійним укладом навчання і проживання, єдину такого роду в УГКЦ. Почала регулярно виходити щомісячна єпархіальна газета «Христова Скеля» тиражем 10 тисяч примірників.
28 липня 2007 р. Святіший Отець Венедикт XVI призначив Єпископа Іринея Білика, ЧСВВ, Каноніком Папської Базиліки Святої Марії Більшої (Santa Maria Maggiore).
Липень – 2007 р. Б.
