В наш час ця територія поросла кущами глоду, шипшиною, терном, тож відшукати місце, де колись була криївка, було досить важко. Пригадую, тут колись було всього декілька дерев, тепер же довелося територію бульдозером розчищати, а далі я разом із сином Миколою та внуком Романом впорядкував стежину. Невдовзі ми віднайшли місце, де була криївка – земля просіла, вималювавши обриси схованки.
Таблиця, яку тут встановили, відновлює пам’ять про самовіддану боротьбу патріотів за незалежну Україну. Вони тижнями не бачили сонця, адже вдень виходити було небезпечно. Взимку не раз голодували, бо ж по слідах, які залишали на снігу, енкаведисти могли легко вистежити партизанів. До речі, із розповідей старших людей відомо, що в ті часи діяли спеціальні перевірені будівельні бригади, які вміло споруджували криївки, вдало вибираючи місце, дбаючи про вигідність позиції. Всередині криївки – стіл, нари, місце для зброї та набоїв. Освітлювали в основному свічками, адже гасова лампа при горінні виділяла небезпечний чадний газ.
Під час останнього бою біля цієї криївки солдати оточили повстанців. Одному з них дивом вдалося втекти в напрямку Добромиля – до залізниці. Потім упродовж двох днів солдати з собаками "прочісували” місцевість, робили облави по хатах, але не впіймали втікача. Достеменно відомо, що під час цього бою енкаведисти зазнали чималих людських втрат, а от доля наших хлопців – невідома. Про те, де і скільки ще таких криївок було на наших землях, ми майже нічого не знаємо, адже ті, хто й володів якоюсь інформацією, вже давно загинули чи повмирали, забравши таємницю із собою.
Нещодавно стали відомими прізвища героїв криївки №1 с. Соляну ватки. Це – Іван Гера, Михайло Шатинський, Степан Сивий, Микола Швець, Степан Гик.
Звісно, біля цієї криївки ще треба розчистити територію, поставити пам’ятний знак, навести благоустрій, а з часом її можна було б відновити до первозданного вигляду. Таким чином, вона могла б стати однією з перших криївок, відновлених на теренах Старосамбірщини. Але для втілення цієї благородної мети потрібна допомога меценатів. Адже вони, герої, заслужили, щоб про них згадали, оцінили їхню героїчну боротьбу. Ці хлопці гинули в молодому віці за незалежну Україну.
Полковник УПА Дмитро Хадай (псевдо "Білий", "Тис", "Миколай") – наш земляк із Добромильщини. Він загинув під час нерівного бою з енкаведистами в травні 1954 року в своєму рідному селі Княжполі, на горищі школи, де колись навчався, на очах односельців: застрелився, але не здався ворогові.
З огляду на це, пропоную:
1. Нагородити полковника УПА Дмитра Хадая посмертно званням Герой України.
2. Спорудити Дмитру Хадаю пам’ятник.
3. Одну з нових вулиць назвати іменем полковника УПА Дмитра Хадая.
4. Створити музей полковника УПА Дмитра Хадая.
Має свого героя і Солянуватка. До слова, в повоєнні роки це село, здається, було найбільш політичним: 70 із 220 родин вивезли до Сибіру або ув’язнили. Мешканець цього села Богдан Цицик (псевдо "Вихор") 5 жовтня 1950 року в обідню пору в центрі Добромиля, біля ратуші, вбив начальника НКВС – майора Скородєлова. Через деякий час – майора, комісара Бугайова. "Вихора" вистежили і важко поранили. Після операції в Добромильській лікарні, побачивши, що вартовий, який його охороняв, задрімав, Богдан потихенько, стискаючи зуби від болю, розірвав шви на животі – щоб не потрапити живим до рук катів.
Тож вношу пропозиції:
1. Посмертно нагородити відважного юнака Богдана Цицика званням Герой України.
2. Створити в школі музей.
3. Спорудити пам’ятник "Вихо¬ру".
4. Назвати одну з нових вулиць його іменем.
Насамкінець, хочу подякувати людям, які допомагали мені у відновленні криївки: голові Солянуватської сільської ради Богдану Горбі, власнику Добромильської АЗС фірми "Кавказ" Хабіду Женгерієвичу, керівнику фірми "Транс-Беркут" Михайлові Леньку, бульдозеристу Андрію Бацу, а також художнику, який виготовив табличку, Валерію Піткевичу.
Пошуками займався Йосиф ШВЕЦЬ.
