Ліхтману належав млин, який він застрахував. Млин повністю згорів під час пожежі. Отримавши компенсацію, підприємець збудував тартак на дві пилорами, з часом докупив ще дві пилорами. У 1914 році під час бойових дій тартак повністю згорів. З остаточним відходом російських військ Ліхтман збудував невеличку деревообробну майстерню на місці згорілого тартака, при цьому застрахувавши її на досить значну суму. 1920 року майстерня згоріла дотла, і вже 1921 року на отримані кошти Самуель Ліхтман відновив своє підприємство на довоєнному рівні. У 1932-33 роках він придбав ділянку землі біля тартака і збудував деревообробний цех.
У довоєнні роки Ліхтман мав добрих замовників. Його вироби продавалися в Італії, Німеччині, Нідерландах і навіть у Єгипті.
До 1939 року це було напівкустарне виробництво. Згодом в зв-язку з націоналізацією приватної власності підприємство стало державною промисловою одиницею і в післявоєнний період підпорядковувалось тресту "Львівмеблі". Першим радянським директором став Гордієнко.
У роки німецької окупації заводом керували німець Зайферт і начальник столярного цеху Бен. Тут виготовлялися в основному щити для збірних бараків.
10 березня 1948 року, лісовози Добромильського ДОКу.
Oбід на Добромильському ДОКу після святкування 1 травня 1948 року.
10 травня 1948 року, лісопильний цех Добромильського ДОКу.
В цей час на промисловій основі в значній мірі розвивається лісопилення і деревообробка. Підприємство стало називатися Добромильським деревообробним комбінатом. В 1955 р. до Добромильського ДОКу був приєднаний Стар’явський лісозавод, а в 1961 р. – Хирівська меблева фабрика, котрі підпорядковувались Управлінню місцевої промисловості. В 1963 р. наказом Раднаргоспу був приєднаний до Добромильського ДОКу Мостиський д/о завод. В цей час підприємство називається "Добромильське промислове об’єднання меблевої промисловості" (ПОМП), Стар’явський лісозавод і Хирівська меблева фабрика стали цехами головного підприємства, а Нижанковицька меблева фабрика і Мостиський ДОЗ – філіалами.
В 1966 р. Нижанковицька меблева фабрика за наказом тресту "Львівдеревпром" стала самостійною одиницею, а Мостиський ДОЗ в 1968 р. перейшов в підпорядкування Львівського телевізійного заводу.
12 червня 1960 року, Добромильський ДОК, монтаж вентиляційного агрегату. Зварщик Микола Мацей.
Зварщик Добромильського ДОКу – Микола Мацей
В 1971 р. згідно наказу "Львівдоевпрому" Нижанковицька меблева фабрика знову стає філіалом Добромильського ПОМПу, а з 30 листопада 1971 р. ПОМП підприємство називається меблево-деревообробноб фірмою "Добромиль" об-єднання Міністерства лісової і деревообробної промисловості УРСР.
З 1976 р. підприємство входить в склад об’єдняння "Дрогобичдерев" під назвою Добромильський деревообробний комбінат "Добромиль", в склад якого входять: Стар’явський лісозавод, Хирівський меблевий цех, Нижанковицька меблева фабрика.
1970-ті роки, пожежа на Добромильському ДОКу.
З 1985 року комбінат входить до складу об’єднання "Львівдерев". У 1991 році з ньго виділено Нижанковицьку меблеву фабрику.
1995 рік, Добромильський ДОК. В цей час підприємство налічувало 1000 працівників.
Керівниками підприємства працювали: у 1944 році – Чорній, у 1944-1951 – А.М. Студинок, у 1951-1955 – Є.В. Сахаров, у 1955 – А.С. Капуціянов, у 1955-1958 – М.С. Довгий, у 1958-1964 – М.І. Гербей, у 1965-1975 – І.О. Ячмінський, у 1975 – в.о. Р.Г. Тур та Тиравський, у 1975-1994 – Р.Г. Тур, у 1994-1996 – Е.В. Лєвшуков, у 1996-1997 – І.В. Дзюбяк, а в 1997 р. його змінив Н.С. Гутей. 23 травня 1997 р. на ДОКу проходять представницькі збори акціонерів підприємства, на яких обрано голову правління (Н.С. Гутей) та надзірну раду.
Джерело:
текст – Ігор Лазарик "Добромильський край", інформаційний бюлетень Добромильського ДОКу.
фото – сімейний архів родини Мацей (м. Добромиль), рекламний каталог Добромильського ДОКу.
Підготував: Павло Бішко.
