10 жовтня відбулася наша подорож до Лаврівського монастиря, який був збудований за князя Лева Даниловича. Спільна молитва за Україну починалася на Чернечій горі в монастирі отців василіан, де мала відбуватися наша зустріч. Отці Макарій та Захарій відправили Службу Божу.
На прощу ми вирушили о 9-ій годині, у такому складі: 31 учень Добромильської школи, двоє учнів із Старосолянської школи, а також Бербих Андрій – вчитель музики в Добромилі і Богдан Козак – начальник відділу культури в Старому Самборі, які були головними організаторами цього заходу.
Наш загін вирушив через ліс до с. Тернава, де, вийшовши на дорогу, вишикувався у колону. Очолив колону Мальчевський Назар, який ніс синьо-жовтий прапор, після нього Гірник Оля з червоно-чорним прапором і завершував колону Манько Володимир, несучи такий же прапор, як його однокласниця. Ми йшли овіяні націоналістичним духом, знаючи, що з Божою допомогою зможемо дійти до мети.
Першою нашою зупинкою була церква Різдва Пресвятої Богородиці в м. Хирові . Після невеликої зупинки, одержавши благословення о. Ігоря, ми вирушили в подорож, приєднавши до себе місцевого хлопця.
На своєму шляху зустрічали безліч перехожих людей, які були приємно здивовані, чуючи від нас: «Слава Україні!» З усмішкою на устах відповідали: « Героям слава!»
Незадовго ми дійшли до Старої Солі, де наш загін на деякий час зупинився. Ми відпочивали, але це тривало не довго. В цьому селищі зустріли Бонка Ореста Едуардовича – начальника відділу освіти у Ст. Самборі (директора директорів), який пригостив нас цукерками, і був радий нашій зустрічі. Він сказав, що ми нарешті зламали стереотип , що українська молодь вміє не « лише вживати алкоголь, курити й ходити на дискотеки», але й брати участь у таких заходах.
Наш загін рухався вперед. Іти було весело, тому що ми молилися, слухали й співали пісні. На околиці Старої Солі ми зупинилися на могилі воїнам УПА, де вшанували їхню пам’ять і отримали благословення місцевого священика о. Василя Покія.
Незважаючи на несприятливі погодні умови, ми не втомилися і близько 2-ої години були в Ст. Самборі . Під час подорожі зустрічні люди неодноразово запитували, куди ми прямуємо, дивуючись нашій витривалості.
У Ст. Самборі загін зупинився біля пам’ятника Степану Бандері, біля якого нас зустрів Володимир Васюта – голова проводу Конгресу Українських Націоналістів (КУН). Тут деякий час відпочивали і через півгодини з новими силами рушили далі.
З кожною хвилиною ми наближалися до мети. Незважаючи на те, що кожен крок приносив нам біль, і багатьом на ногах з’явилися мозолі, ми впевнено ішли до поставленої цілі.
Прийшовши до Лаврівського монастиря, нас огорнула хвиля радості, радості за себе, за своїх товаришів, що ми виконали цю жертовну місію. У Лаврові нас щиро привітав о. Венедикт Деркач, відправивши подячний молебень.
Ніхто з нас не міг собі уявити, що така буденна річ, як сидіння, може бути такою приємною. Близько 7-ої години, усі зібралися на подвір’ї, на якому смакували гарячим борщем. Сидячи навколо вогню, кожен задумувався над тим, скільки потрібно витривалості й терпіння, щоб подолати цей нелегкий шлях. Їдучи додому ми запитували себе: « Невже я зміг це зробити?» « Так!» – відповідало наше серце.
Від імені вчителів та учнів Добромильської середньої школи, а також усіх, хто брав участь у прощі, ми закликаємо кожного, кому не байдужа доля України, до подібних вчинків. І пам’ятайте, що все треба робити для України, з Богом в серці.
Слава Україні! Героям слава!
Автор: Крвавич Наталя – учениця Добромильської ЗСШ I-III ступенів
Джерело: http://school.dobromyl.org
