На Львівщину прибув ФК «Іллічівець» – команда, яка одною ногою переступила поріг вищої ліги. Беззаперечний лідер не знав поспіль 7 матчів поразок і готувався до чергового тріумфу. Здавалося, що клуб, очолюваний провідним вітчизняним фахівцем Олександром Іщенком, заключну частину турнірної дистанції пройде на одному диханні. До того ж львів’яни після івано-франківської вікторії через перебір «гірчичників» не могли розраховувати на допомогу футболістів «основи» Григорія Баранця і Андрія Ханаса. Представники індустріального Маріуполя, укомплектовані легіонером з Камеруну (минулий сезон провів у складах гомельського ФК і мінського «Динамо»), подібних клопотів не мали. Та, як показала гра, проблема формування бойової одинадцятки згуртувала команду Степана Юрчишина в ударну одиницю, яка дала супернику гідну відсіч в Добромилі на стадіоні «Княжа Арена». Цій командній згуртованості передувала подія, котру гучно відзначено за 120 км. від місця битви: 4 травня Львів відзначав 752 річницю свого дня народження. Та попри святкову програму спортивна громадськість поставила на чільне місце футбольний матч, який фахівці одноголосно визнали центральним у турі.
Для досягнення успіху львів’янам виявилось достатньо першого тайму. На добромильській домашній арені результативну багатоходівку «синьо-золотих» розпочав Мар’ян Марущак після того, як парирував важкий м’яч від Костянтина Ярошенка, продовжив Ігор Ільків, а завершив Павло Худзик успішно зігравши на випередженні. Павлу цей гол у якійсь мірі «розв’язав» ноги. Гравець позбувся психологічного тягаря, діяв легко і невимушено.
Футболісти у багряній формі не спасували перед тотальною перевагою господарів поля. Першими створили гострий момент у львівському штрафному майданчику. Андрій Гайдаш, високо вистрибнувши, головою завдав удару. М’яч летів під поперечину і, якщо б не вишкіл Марущака, господарям неприємності не минути. Мар’ян встиг зреагувати на цей удар. Камерунець Камдем, немов космічний корабель, намагався борознити ліву львівську половину, але з мінусовим доробком. Хоча й створив на 21-й хвилині небезпечний епізод: віддав хорошу передачу на дальню стійку. Але що з цього, коли Ігор Чучман запізнився з ривком, а сам гравець не завжди встигав повертатись на своє «робоче» місце.
Валерій Федорчук, у розріз поміж маріупольських захисників, створив голевий момент Євгенові Чепурненку. Однак молодий нападник поцілив м’ячем у Глущенка.
Футболісти вели по всьому полі боротьбу за м’яч із незначними порушеннями, які розглядались як дрібні фоли, а їх метою був зрив атаки з табору суперника. Ігор Ільків виводив на ударну позицію одразу двох колег з команди. Але і Чепурненко, і Баранець «пролетіли» повз ціль.
Особливо красивим виявився гол півоборонця львів’ян, який завершив побиття «дітей Ілліча» за помилки в обороні. Сталося це перед самим антрактом. Худзик на правому фланзі «загубив» темношкірого Камдема, потужно пробив. Глущенко не став ризикувати – кулаками відбив м’яч поперед себе. Борис Баранець скористався з презенту: з-за меж карного майданчика ефективним ударом вистрелив і вколотив м’яч у сітку, тим самим неприємно здивувавши своєю майстерністю такого воротаря-аса, як Андрій Глущенко. Контрольний удар Баранця став до певної міри знущальним над і без цього деморалізованими суперниками. Адже укомплектована досвідченими виконавцями команда не мала права на подібні помилки, яких припускалась під тиском львівського пресингу.
Львів’яни відправили маріупольців у нокдаун. Тренер Іщенко, в надії внести зміни на краще, поміняв двох оборонців. Гра у другій половині вирівнялась. Господарі, маючи перевагу у два м’ячі, діяли на грищі ще швидше, але особливо й не лізли на маріупольський дзот. Чепурненко підступно пробив – Глущенко кулаками відбив.
Гості з тягарем, який висвітлювало табло, старалися тримати марку і пробували змінити хід гри на свою користь. Але за кожним разом натрапляли на рішучу львівську відсіч. Заслуговували на увагу удари Івана Кривошеєнка, з якими якісно впорався Марущак.
Слід відзначити гру львівського «чистильника» Віталія Романюка. Футболіст діяв не стільки видовищно, скільки надійно. Віталій вносив у лави колег спокій, а суперників змушував до помилок.
На фініші матчу Микита Каменюка двічі був близьким, щоб закинути у сітку львівських воріт м’яч. Дальні удари були сильні, але неточні. «Іллічівець» увесь другий тайм вперто шукав свою гру. Але так і не знайшов.
Висновки з центрального поєдинку туру напрошуються прості. Перевага з львівським акцентом. Для тренера Іщенка ФК «Львів» – незручний суперник. Наставник вдруге поступився львів’янами. У 2006 р. програв матч за Кубок, коли керував «Карпатами», а тепер нова невдача – лігова. Тож історія має властивість повторюватись.
Підопічні Степана Юрчишина справедливо перемогли. Грали в енергійному стилі, естетично і без рвання жил. Показали вміння впевнено досягати успіху навіть не на класі, а завдяки волі, завзятості та бійцівським якостям, що відіграють далеко не останню роль у професіональному футболі.
Кращий, мабуть, матч ФК «Львів» у річній тренерській епосі Степана Юрчишина. Хоча кращий завжди попереду…
Наразі львів’яни в Добромилі справили рідному місту на уродини подарунок у вигляді переконливої перемоги над маріупольським «Іллівчівцем». А відповідь на питання: «Чи отримає клуб визнання від влади рідного міста?», – залишається відкритим. Тільки, не доведи Господи, щоб ця допомога виявилась запізнілою…
Футболісти у багряній формі не спасували перед тотальною перевагою господарів поля. Першими створили гострий момент у львівському штрафному майданчику. Андрій Гайдаш, високо вистрибнувши, головою завдав удару. М’яч летів під поперечину і, якщо б не вишкіл Марущака, господарям неприємності не минути. Мар’ян встиг зреагувати на цей удар. Камерунець Камдем, немов космічний корабель, намагався борознити ліву львівську половину, але з мінусовим доробком. Хоча й створив на 21-й хвилині небезпечний епізод: віддав хорошу передачу на дальню стійку. Але що з цього, коли Ігор Чучман запізнився з ривком, а сам гравець не завжди встигав повертатись на своє «робоче» місце.
Валерій Федорчук, у розріз поміж маріупольських захисників, створив голевий момент Євгенові Чепурненку. Однак молодий нападник поцілив м’ячем у Глущенка.
Футболісти вели по всьому полі боротьбу за м’яч із незначними порушеннями, які розглядались як дрібні фоли, а їх метою був зрив атаки з табору суперника. Ігор Ільків виводив на ударну позицію одразу двох колег з команди. Але і Чепурненко, і Баранець «пролетіли» повз ціль.
Особливо красивим виявився гол півоборонця львів’ян, який завершив побиття «дітей Ілліча» за помилки в обороні. Сталося це перед самим антрактом. Худзик на правому фланзі «загубив» темношкірого Камдема, потужно пробив. Глущенко не став ризикувати – кулаками відбив м’яч поперед себе. Борис Баранець скористався з презенту: з-за меж карного майданчика ефективним ударом вистрелив і вколотив м’яч у сітку, тим самим неприємно здивувавши своєю майстерністю такого воротаря-аса, як Андрій Глущенко. Контрольний удар Баранця став до певної міри знущальним над і без цього деморалізованими суперниками. Адже укомплектована досвідченими виконавцями команда не мала права на подібні помилки, яких припускалась під тиском львівського пресингу.
Львів’яни відправили маріупольців у нокдаун. Тренер Іщенко, в надії внести зміни на краще, поміняв двох оборонців. Гра у другій половині вирівнялась. Господарі, маючи перевагу у два м’ячі, діяли на грищі ще швидше, але особливо й не лізли на маріупольський дзот. Чепурненко підступно пробив – Глущенко кулаками відбив.
Гості з тягарем, який висвітлювало табло, старалися тримати марку і пробували змінити хід гри на свою користь. Але за кожним разом натрапляли на рішучу львівську відсіч. Заслуговували на увагу удари Івана Кривошеєнка, з якими якісно впорався Марущак.
Слід відзначити гру львівського «чистильника» Віталія Романюка. Футболіст діяв не стільки видовищно, скільки надійно. Віталій вносив у лави колег спокій, а суперників змушував до помилок.
На фініші матчу Микита Каменюка двічі був близьким, щоб закинути у сітку львівських воріт м’яч. Дальні удари були сильні, але неточні. «Іллічівець» увесь другий тайм вперто шукав свою гру. Але так і не знайшов.
Висновки з центрального поєдинку туру напрошуються прості. Перевага з львівським акцентом. Для тренера Іщенка ФК «Львів» – незручний суперник. Наставник вдруге поступився львів’янами. У 2006 р. програв матч за Кубок, коли керував «Карпатами», а тепер нова невдача – лігова. Тож історія має властивість повторюватись.
Підопічні Степана Юрчишина справедливо перемогли. Грали в енергійному стилі, естетично і без рвання жил. Показали вміння впевнено досягати успіху навіть не на класі, а завдяки волі, завзятості та бійцівським якостям, що відіграють далеко не останню роль у професіональному футболі.
Кращий, мабуть, матч ФК «Львів» у річній тренерській епосі Степана Юрчишина. Хоча кращий завжди попереду…
Наразі львів’яни в Добромилі справили рідному місту на уродини подарунок у вигляді переконливої перемоги над маріупольським «Іллівчівцем». А відповідь на питання: «Чи отримає клуб визнання від влади рідного міста?», – залишається відкритим. Тільки, не доведи Господи, щоб ця допомога виявилась запізнілою…
Післямова
Олександр Іщенко (головний тренер ФК «Іллічівець»): «Рано чи пізно це повинно було статися. Але ми не були готові протиставити мобільним львівським атакам надійної оборони власних воріт. Програли через помилки окремих гравців. Львів справедливо довів свою перевагу над нами, з чим я вітаю вашу команду».
Степан Юрчишин (головний тренер ФК «Львів»): «Компліменти річ приємна, але коли команда демонструє високий ігровий рівень – це значно більша потіха. Попри кадрові проблеми, нас нині було не спинити.»
Юрій Кіндзерський (президент ФК «Львів»): «Команда продовжує перебувати у групі лідерів. Це тішить. Але прикро, що влада у Львові продовжує нехтувати інтересами цього самобутнього клубу, який крок за кроком демонструє якісний футбол».
Олександр Іщенко (головний тренер ФК «Іллічівець»): «Рано чи пізно це повинно було статися. Але ми не були готові протиставити мобільним львівським атакам надійної оборони власних воріт. Програли через помилки окремих гравців. Львів справедливо довів свою перевагу над нами, з чим я вітаю вашу команду».
Степан Юрчишин (головний тренер ФК «Львів»): «Компліменти річ приємна, але коли команда демонструє високий ігровий рівень – це значно більша потіха. Попри кадрові проблеми, нас нині було не спинити.»
Юрій Кіндзерський (президент ФК «Львів»): «Команда продовжує перебувати у групі лідерів. Це тішить. Але прикро, що влада у Львові продовжує нехтувати інтересами цього самобутнього клубу, який крок за кроком демонструє якісний футбол».
Олександр ПАУК
