Як під’їздити до Добромиля зі сторони Хирова, то вже здалеку видніються над містечком на тлі Чернечої гори висока дзвінниця та верхи церкви. Це монастир святого Онуфрія. По сусідству на Сліпій горі, сховавшись серед грабового лісу. височать руїни замку Гербурт. Його господар Іоан Фелікс (Щасний) Гербурт, староста Мостиськ і Судової Вишні, та його дружина, княгиня Єлисавета з Заславських, були фундаторами монастиря. Саме вони у м. Перемишлі 24 серпня 1613 р. надали святій обителі фундаційну грамоту. Грамота, писана на перґаменті, і є першим документом до історіїї добромильських василіян. У ній "на вічні часи" записано для ченців ґрунт та дано дозвіл на поставлення церкви й монастиря.
Роком раніше, як каже давній переказ, рятуючись від татарської навали, два монахи о. Анастазій і його тавариш Йоїл покинули один з львівських монастирів й забрели аж у добромильські ліси. Біля джерела доброї води знайшли безпечне місце та виставили для себе та інших ченців, що все прибували, малий монастирок. Тоді ж і випросили для себе згадану грамоту. Братія побудувала церковицю св. отця Миколая. Вона простояла більше двохсот літ і після того як її повалив вітер, отеуь ігумен Венедикт Ольшанський наказав її розібрати (1818 р.).
Із завершенням нової мурованої церкви св. Онуфрія ще в 1723 р. (а оздоблення й облаштування її тривало роками), ігумен Ампліят Крижанівський продав дерев’яну церкву 1772 р. до села Перекопана, що біля Перемишля, за 772 злотих і 15 грошів.
У 1705 р. за ігумена о. Вассіана Лучинського почалось спорудження церкви св. Онуфрія за зразком церкви у Лаврові, архітектом Яковом Мамровцем з Ярослава. У 1731 р. поруч з церквою звели двоповерховий монастирський корпус й продовжили мурувати дзвіницю, яку закінчили будувати у 1751 р. за ігумена о. Гервасія Паславського (1743-1759).
У 1784 р., коли ігуменом був о. Полікарп Волянський, старостина містечка Лісько, дідичка села Тернава А. Білоґловська, записала монастиреві руїни Високого замку – колишнього замку Гербуртів. Але тільки через 10 років, тобто 1795 р., настоятель о. Амброзій Галічкович, бачачи убогість монастирської забудови, почав розбирати руїни замку "і лінію монастиря аж до вежі домурував".
Через високий рівень ґрунтових вод монастирські будівлі дуже потерпали від сирості. У 1868 році наставник новиків о. Сергій Сімка, заступаючи ігумена, звелів вимурувати канал з церкви аж до саду.
У 1882 р. монастир став зародком відновленого Василіанського Чину. Саме тут під проводом отців єзуїтів, які перейняли від василіан керівництво новіціятом, розпочалась знаменита Добромильська реформа Чину.
У стінах цієї обителі почався повний духовних подвигів шлях митрополита Андрея Шептицького. Сюди до Добромильського новіціату в травні 1888 р. у супрводі батьків прибув молодий Роман Шептицький.
Після того як 1905 р. василіани покинули Добромиль, монастирські будівлі та й сама церква поступово занепадали. Особливої шкоди зазнав монастир під час Першої світової війни. Від 1920 р. тут постійно перебувало декілька ченців. Після ґрунтовного відновлення монастиря у 1928 р., за ігуменування о. Йосафата Лабая, тут примістилися філософічні (згодом вищі гімназійні) студії Чину.
Влітку 1945 р. останнього добромильського ігумена о. Макарія Розумійка заарештували та заслали на 10 років. Свій термін відбував у таборах Воркути і Хабаровського краю. Монастир закрито у 1946 р, а монахи розійшлись хто куди.
З 1950 р. в монастирі розмістили психоневрологічний ітернат для жінок. Церкву, де раніше лунав неземний спів молодих ченців, перекриттям розділили на 2 поверхи. На першому був склад, на другому – клуб. Восьмерик та церковну баню знесли, а чудові настінні розписи забілили. Іконостас, вівтарі понищили і тільки незначні їх фрагменти вдалося зберегти вірним. Поруч з монастирем, через дорогу – цвинтар, на якому стоять декулька хрестів і багато маленьких пірамідок. На цих пірамідках встановлювалися п’ятикутні зірки. Хоронили під ними померлих жінок з інтернату без священника…
У вересні 1992 р. монастир повернули справжнім господарям. Першими ігуменами нововідкритого монастиря були отці василіяни Андрій Шкреметко, Дмитро Бабинець, Віталій Лотоцький, Михайло Лучків. Спочатку богослужіння відбувались на другому поверсі монастиря. Від 1997 р., коли ігуменом був о. Никодим Гуралюк, правити почали у дзвінниці. У 2000 р., коли настоятелем обителі став теперішній ігумен о. Макарій Флячок, восьмерик і церковну баню відбудували. З отцем ігуменом трудяться на духовній ниві ще два ченці-василіяни: отець і брат.
В монастирській церкві вже закінчено відновлювальні роботи. Сьогодні численні відвідувачі йдуть і їдуть звідусіль до монастиря, щоб побачити це справді благословенне місце.
Решта фотографій монастиря у Фотоальбомі.
Автори тексту: Роман Дзюбан, Орест Дзюбан. Видавництво "Місіонер", 2005
Фото: Павло Бішко, http://audiovis.nac.gov.pl
