Близько 14.00 години 24 березня 2018 року жителі Хирова помітили дим і полум’я над головним будинком відпочинково-рекреаційного комплексу «Лаяр-палац», який є пам’яткою історії та архітектури, відомим як Хирівський заклад отців Єзуїтів. Приблизно за годину стало зрозуміло, що масштабних втрат не уникнути – вогонь швидко поширювався дахом та горищем будівлі, нависла безпосередня загроза над церквою святого Миколая.
До гасіння пожежі було залучено 114 пожежників та 28 одиниць техніки. Перемогти пожежу вдалося лише о 6.20 наступного дня. Трагедія завдала будівлі значних збитків, що особливо прикро, адже з 2013 року в пам’ятці, яка у 2000-роках була доведена до жалюгідного стану, тривали відновлювальні роботи. Причина пожежі досі залишається не встановленою.
Коротка історія Закладу
Хирівський заклад постав в період панування Австро-Угорщини і швидко здобув славу однієї з найкращих шкіл Європи. Тут двічі бував імператор Австро-Угорщини Карл І, приїжджали троє прем’єр-міністрів Австрії, багато інших визначних людей, зокрема митрополит Андрей Шептицький.
Розвиток Закладу продовжився і в період міжвоєнної Польщі. Станом на кінець 1930-их років у Закладу окрім величезного будинку з чудово забезпеченими навчальними аудиторіями та кабінетами були астрономічна обсерваторія, природничий музей, ботанічний сад, 2 фільварки з різними майстернями, 9 стадіонів, 4 тенісні корти, 4 криті приміщення для гри в боулінг, парк, декілька сакральних пам’ятників європейського рівня.
Все це було знищене і розграбоване ще під час ІІ світової війни. У 1944-2003 роках будівлю Закладу використовували різні військові підрозділи, які перепланували її відповідно до власних потреб, що майже повністю стерло атмосферу Закладу як виняткової пам’ятки релігійного та освітнього призначення.
На початок ХХІ століття збереглися лише декілька відсотків історичних і культурних цінностей, створених Закладом отців Єзуїтів.
Архітектурні особливості будинку Закладу
Щоб усвідомити втрати і причини поширення пожежі, варто зупинитися на огляді архітектурних особливостей споруди. Історична будівля Закладу отців Єзуїтів – це фактично п’ять з’єднаних між собою корпусів, кожен з яких мав різне планування і різне призначення.
Для зручності розпочнемо нумерацію від церкви св. Миколая, збудованої як каплиця св. Йосифа у 1905-06 роках архітекторами Едгаром Ковачем та Іваном Левинським. Каплиця використовувалася монахами для богослужінь, а також у навчальних та виховних цілях. Роботи над оздобленням і вдосконаленням каплиці тривали аж до кінця існування Закладу у 1939 році. Практично всі сакральні пам’ятки каплиці були знищені у радянський період.
Другий корпус, який з’єднував каплицю з основною спорудою, збудували у 1904-05 роках. При його будівництві було застосовано найсучасніші на той момент технології – залізобетонне перекриття між поверхами, металеве кріплення для даху. Корпус містив три великі зали. На першому поверсі розташовувалася їдальня, на другому природничий музей, на третьому лікарня.
Третій корпус був найбільшим за розміром, збудований у 1887-90 роках. Великі за розміром кімнати використовувався в основному для навчальних аудиторій, а також тут розташовувалися кімнати для відпочинку і самостійного навчання. На першому поверсі містилася зала парлаторію, яка служила для зустрічі гостей.
З двох боків корпус закінчується великими павільйонами. До лівого павільйону прилягає другий корпус. У правому павільйоні за часів Єзуїтів розташовувалася театральна зала, а за часів військових – спортзал.
Четвертий корпус, який іде перпендикулярно до третього, був завершений у 1886 році, що дало змогу прийняти перших учнів і розпочати перший навчальний рік. Тут в основному були навчальні приміщення, а на верхніх поверхах також і спальні.
До 1905 року у великій залі зі стелею з чорного дерева була їдальня, пізніше тут влаштували відпочинкові зали для учнів.
До ІІ світової війни паралельно цьому корпусу існував ще один з дзеркальним плануванням, який замикав внутрішнє подвір’я у квадраті. Цей корпус був зруйнований внаслідок попадання бомби під час ІІ світової війни, остаточно розібраний і перебудований на початку 1980-их років.
П’ятий корпус був найстарішим. Його спорудили у 1883-85 роках ще до офіційного відкриття Закладу. Тут розташовувалася колегія, тобто монастир. Кімнати тут в основному невеликі за винятком приміщення каплиці, яка в центральні частині займала два поверхи, були призначені для проживання монахів, характеризувалися скромністю. Це єдиний корпус, в якому кімнати розташовані по обидва боки коридору.
Що ми мали і що втратили
По-перше, над всіма будівлями згоріло перекриття, встановлене у 2013-14 роках. Це величезна втрата, зважаючи на те, що дах захищав споруду від подальшого руйнування від впливу атмосферних опадів. Далі розглянемо втрати по кожному корпусу.
Перший корпус (церква святого Миколая)
На даному етапі це найбільш цінна з мистецької точки зору частина будівлі, функціонує окремо від решти комплексу. Всередині церкви збереглися оригінальна ліпнина, облицювання, вівтар, відновлені мозаїки, замальованими залишаються фрески.
Оскільки тут розташовується діючий храм Української автокефальної церкви тут було багато сучасних речей сакрального призначення. Всі важливі речі вдалося винести, вогонь не дістався приміщень храму, натомість повністю знищив дах, що становить пряму загрозу подальших руйнувань від атмосферних опадів.
Другий корпус
Багатьох здивував факт, що дах над цим корпусом вигорів, але не завалився. Причина в тому, що він кріпився не на дерев’яних кроквах, а на спеціальній металевій конструкції, виготовленій на фабриці Зеленевського. Судячи з фотографій, втрачено оригінальні слухові вікна, які розташовувалися на даху.
Особливу мистецьку цінність має приміщення колишньої їдальні Закладу, стеля якої складається з 400 кесонів, прикрашених ліпниною у формі квітів, а також підлога, викладена мозаїчною плиткою з фабрики Шаттауера у Відні. Приміщення як і його цінності повністю збережені. Другий і третій поверхи цього корпусу не використовувалися, важливих культурних цінностей, окрім декількох колон в інтер’єрі, яким пожежа не нанесла серйозної загрози, не мали.
Третій корпус
На першому поверсі були відновлені навчальні аудиторії, частково обладнані меблями, праворуч від входу діяла рецепція з відповідними меблями і галереєю портретів славних гостей Закладу отців Єзуїтів. Всі речі, які тут знаходилися, були сучасними.
Ще на початку ХХ століття міжповерхові перекриття у цій частині будинку замінили на залізобетонні. Це стримувало поширення пожежі до першого поверху, і дозволило врятувати відновлені приміщення, які там розташовані. Незначні пошкодження залишилися внаслідок заливання водою.
Другий і третій поверх корпусу були занедбані і не використовувалися. Подекуди були залишки інформаційних стендів з часів перебування військової частини. В основному ці приміщення вигоріли.
Найбільше постраждав правий павільйон будинку, де повністю вигоріли перекриття між всіма поверхами, залишилися лище металеві колони на двох поверхах, та рейки на яких трималася стеля.
Знищений пожежею третій корпус. Фото: Павло Бішко
Четвертий корпус
Найбільш цінною з мистецької точки зору була стеля з чорного дерева у залі, в якій тепер розташовувався музей історії Закладу отців Єзуїтів. Також на першому поверсі розташовувалися 6 кімнат, присвячених визначним постатям з історії Закладу, які містили всі необхідні меблі, а також картини з життя цих постатей.
Оскільки перекриття у цьому крилі були дерев’яними, пожежа швидко поширилася на всі три поверхи.
Приміщення музею в основному збережене. За приблизними підрахунками, збереглося біля 70% історичної дерев’яної стелі. Більшість експонатів музею врятовані. Також збереженими залишилися кімнати імені Яна Бейзима та Януша Варнецького. Інші чотири іменні кімнати повністю знищені.
П’ятий корпус
Перший поверх корпусу був повністю відреставрований і містив готельні номери, а також кімнату для відпочинку.
Оскільки корпус сильно постраждав під час ІІ світової війни він не містив цінних історичних речей. Другий і третій поверхи, як і всюди, були занедбані і не використовувалися. Масштаби руйнувань дещо менші, оскільки цей корпус найвіддаленіший від місця загорання і пожежники не дали вогню розгулятися з повною силою. До готельних номерів вогонь не дістався, але кімнати пошкоджені через заливання водою.
Інформація для роздумів
Масштабна пожежа у Закладі робить гнітюче враження і ставить під сумнів подальший його розвиток. Для того, щоб знайти сили подолати її наслідки, варто звернутися до історії, яка є найкращою вчителькою життя. Чудовий приклад може надати саме багата історія Закладу отців Єзуїтів.
Для багатьох буде несподіванкою дізнатися, що це не перша велика пожежа в історії споруди. Подібна за масштабами пожежа трапилася 6 березня 1890 року. Будівельні роботи в цей час наближалися до завершення, залишалося закінчити лише оздоблювальні роботи.
Причиною пожежі стала необережність працівників, які виконували внутрішні роботи. Ліквідовували пожежу вогнеборці з Добромиля, Самбора і Нижанкович за активної участі ченців та учнів Закладу. Однак ці зусилля не принесли значного результату. Будівля повністю вигоріла, залишилися лише стіни. Весь наступний рік тривали відновлювальні роботи. Саме з цієї причини, остаточною датою завершення будівництва є 1891 рік.
Єзуїти добре засвоїли цей урок і невдовзі після нещасного випадку створили власну пожежну частину, яка базувалася на єзуїтському фільварку у селі Буньковичі і складалася з його працівників.
Знову будинок горів у день відступу німецьких війську у серпні 1944 році. Намагаючись поховати сліди своїх злочинів, вони підпалили будівлі Закладу. Ця подія справила надзвичайно гнітюче враження на мешканців Хирова та єзуїтів, в яких ще жевріла примарна надія на повернення до Закладу. Як згадував у своєму листі член ордену Єзуїтів отець В. Лон: «Сьогодні від Хирова і нашого Закладу залишилися лише руїни і згарища. Під час серпневих боїв за Хирів німці, відступаючи перед Червоною армією, підпалили колегію. Ця частина будинку, де проживали наші отці і брати, повністю лежить в руїнах. Пожежа лютувала кілька днів. Немає там більше нікого з наших! Від Закладу і його слави залишилися лише спогади!».
Як бачимо, будівлі Закладу вже двічі відроджувалися з попелу. Гарний приклад для нашого покоління.
Богдан Сиванич,
дослідник історії Закладу отців Єзуїтів
Дискусія з приводу post