Старі церкви Добромиля

Першою міською стала церква св. Спаса, розташована в мурах міста. Іван Фелікс Гербурт і його дружина, оглянувши давнє право добромильського священика Тимотея на купівлю міського попівства за 450 пол. зол. у їхніх предків, підтвердили його 7 травня 1613 року. 31 березня наступного року цей священик передав попівство своєму зятеві о. Андрію. Цей факт підтвердив 20 березня 1636 року Самуель Конецпольський, а в 1706 році – власник міста Ян Красінський. Він же надав додаткові права церкві Преображення Господнього для пароха Івана Більневича 12 березня 1714 року . Ця церква стояла на Старій Торговиці . Вона залишалася парохіяльною і після зведення в місті другої мурованої церкви – Св. Духа. Між двома священиками виникли деякі суперечки з приводу того, хто з них головніший. Тому Август з Красного Красінський у 1690 році ствердив, що церква Спаса повинна залишатися головною, а їй мають підлягати мурована церква Св. Духа та передміська Панни Марії . В описі церкви від 1743 року зазначено: “Церква парохіяльна Преображення Господнього. Ким і коли заснована через давність невідомо… Має привілей від Івана Гербурта, наданий 1613 року. Церква з трьома верхами, дерев’яна, ґонтом покрита, вимагає великого ремонту. Двері одні з залізним замком, а другі з дерев’яним засувом. Вікон великих є три, а менших п’ять, з залізними ґратками. Підлогоа дерев’яна і вся вимагає ремонту. Іконостас структури давньої. Дзвіниця збоку дерев’яна, покрита ґонтом, з двома дзвонами”. Візитаційний опис з 1761 року лише відзначив зміну власника міста і назвав священика Павла Ґаґановського . У 1795 році за о. Дем’яна Хойнацького було оцінено церковне майно. Його провели 27 липня церковний провізор і коваль Михайло Цар, слюсар Андрій Костович, тесляр Симон Чуква і Войцех Приснік. Вони зазначили, що будівля була зведена з ялицевого дерева на задвірках міських домів. Мала двоє дверей, покрита церква ґонтом, який місцями зігнив. У грошах її оцінили у 220 фл. Наяве залізо – біля дверей, хрест та інші речі, оцінили у 39 фл. На церковному подвір’ї стояла школа. Оскільки її будівля майже повністю зігнила, то оцінили лише у 10 фл. Церковний ґрунт 20 х 20 сажнів оцінили у 60 фл. Цю церкву продали на ліцитації і в 1796 році розібрали.

Привілей на заснування церкви Св. Духа надала в 1642 році Олександра Конецпольська, виділила місце і дозволила “з муру і дерева ставити” . Цю дату підтверджує акт візитації від 1743 року: “Філійна мурована церква Св. Духа котрим єпископом заснована невідомо. Коло 1642 р. збудована о. Василем Ступицьким, парохом і добромильським деканом за дозволом Олександри з Фульштина Конєцпольської. Церква ця є мурована, з трьома верхами, накрита ґонтом. Двері одні з внутрішнім залізним замком, а другі – з дерев’яним засувом. Є 6 великих вікон з залізними ґратками і 5 таких же менших. Над навою 6 віконець. Великий вівтар з іконою “Розп’яття”, ліворуч другий вівтар з іконою “Ввведеня в храм Пр. Богородиці”, а праворуч – з іконою “Св. Миколи”. Ліворуч від головного вівтаря стоїть каплиця Благовіщення Пр. Богородиці, а праворуч – каплиця Усічення голови св. Івана Хрестителя. Біля бабинця справа каплиця Непорочного зачаття Пр. Богородиці, а зліва – каплиця св. ап. Андрія”. Через чотири роки О. Конецпольська продала священику Ступницькому ґрунти: “… На Боянцю мірок три в двоє так широко, як і іншим мешканцям є мірки відміряні, набожному Василеві Ступицькому, попові і намісникові добромильському, за що дав мені двісті золотих […] Котрі то мірки тягнуться від межі Василя Гуйдека аж до межі Василя Гучника вшир, а вздовж від потоку від межі Дияконської тільки до поля Маньового над млином. Тих мірок отець намісник буде спокійно уживати з потомством своїм вічними часами. Від цього поля повинен щоосені давати чиншу один золотий. Він може це поле будь-коли подарувати чи продати. На підтвердження даю йому цей лист власноручним підписом і моєю печаткою. В Добромилі дня 19 жовтня 1646 р.” . Названий священик цей ґрунт залишив зятеві, а той пізніше віддав його братству. В акті візитації 1761 р. Зазначено, що “Церква мурована міська Святого Духа в коляції княза Любомирського, воєводи Люблінського. Хто ту церкву звів через давність невідомо. Парох о. Андрій Коростенський”.

Наприкінці XVIII століття церкви Св. Духа стала парохіяльною, а храм св. Спаса – дочірнім. У 1795 році Д. Хойнацький писв до консисторії, що церква, до якої приєднано ще дві, потребує термінового ремонту, дах і склепіння можуть завалитися. Він також прохав допомогти коштами на ремонт церкви Св. Духа і побудову дзвінниці, адже при жодній церкві її не було. Кошторис ремонту на загальну суму 2645,39 зол. рин. уклав окружний інженер Фердинанд фон Бінер 28 серпня 1795 року.

Храм Різдва пресв. Богородиці на Гучку також став дочірнім. Візитатор у 1743 році писав: “Церква та є дерев’яна, з трьома верхами, покрита ґонтом, зовні вимагає ремонту. Двері подвійні, з яких одні з задізним замком, а другі – з дерев’яним засувом. В наві є три вікна, у вівтарі – два з ґратками, у бабинці – два. У вівтарі і наві підлога вистелена з кам’яних квадратів, у бабинці – дерев’яна і вимагає ремонту. Над бабинцем (на емпорі) є каплиця Різдва Св. Івана Хрестителя з престолом і антимінсом. Двері одні, з залізним замком. Іконостас в церкві давньої структури, гарний. Збоку стоїть дерев’яна дзвіниця,  накрита ґонтом. Парох о. Микола Коростенський поставлений по смерті Андрія Коростенського в 1740 р.”. Емпора з церквою-каплицею Різдва св. Івана Хрестителя свідчить, що церква постала найпізніше у XVI столітті. Візитатор у 1761 році зазначив, що в цьому році священиком був Шимон Сабатович, а церква мала привілей від Станіслава Гербурта з 1600 року. Інформація про привілей свідчить, що передміська церква була давнішою за храм св. Спаса. З оцінки церкви комісією від 27 липня 1795 року випливає, що вона була збудована з ялицевого дерева на дубових підвалинах. Мала троє дверей на залізних завісах  і гаках, з залізними замками. Покрита була ґонтовим дахом, але цілком зігнилим. Завершували її три бані. З них дві малі (маківки), а третя (середня) велика, була дуже прогнилою і з дірами. Підлога вистелена дошками, але також прогнила. Оцінили будівлю у 190 фл., а наявне в ній залізо  – в 10 фл. Шкільна будівля на церковому подвір’ї була оцінена у 40 фл. Біля церкви стояв цвинтар розмірами 23 х 17 сажнів. Цю церкву теж продали на ліцитації у 1796 році.

Так у місті залишилася лише одна церква Св. Духа, яка розташовувалася на захід від ринку за ринковим кварталом. У 1795 році її обміряв Ф. фон Бінер і запропонував проекти нової мурованої церкви та реконструкції існуючої. Будівництво нової церкви тривало впродовж сорока років, і в 1848 році церковні стіни розписали, а храм освятили. Головний вівтар виготовив Ф. Барщинський ще в 1829 році . Після пожежі 1870 року будівлю відремонтували, а в 1873 році її освятив єпископ Йосиф Сембратович. За душпастирства Михайла Мохнацького зробили внутрішні розписи (маляр Ігнатій Стільбицький з Порохника), а за Володимира Лисяка – накрили бляхою. Іконостас вирізьбив Олександр Табачковський з Милятина . У 1884 році архітектор Іван Левинський зробив реконструкцію церкви. На фасаді він звів дві бічні вежі побіч головної та укріпив конструкції і стіни храму . Ікони до іконостаса намалював у 1898 році П. Боґданський. Наступний ремонт провели в 1939 році, коли чотирма анкерами скріпили склепіння над навою.

Храм постійно був чинним, а будівля сьогодні є цікавою архітектурною пам’яткою. Однонавова споруда складається з ширшої нави, в якій у підвежжі виокремлений бабинець, та вужчого півциркульно завершеного вівтаря з двома прямокутними захристіями по боках. Нава вкрита двосхилим дахом, який над вівтарем переходить у конічний. На чільному фасаді здіймаються три восьмибічні у вірхніх ярусах вежі, вкриті банямиз маківками. У невеликому пристінку під центральною вежею, підкресленому трикутним фронтоном, влаштований вхід, акцентований порталом з романськими колонами і півциркульним тимпаном, декорованим профільованим архівольтом. У тимпані зображена сцена благословення Петра Христом з написом довкола: “Ты есы Петръ и на семъ камени созиджу церков мою”. В півциркульних нішах по боках пристінку намальовані ікони: зліва св. Василя Великого, а справа – св. Івана Золотоустого. В бічних стінах ави прорізані вікна-біфорії. Стіни церкви тиньковані і завершені профільованим ґзимсом. Всередині нава перекрита трьома полями вітрильних склепінь, розділених підпружними арками, опертими на пристінні колони. У півциркульно в плані завершеному вівтарі – півциркульне склепіння зі скісною апсидною частиною, з люнетою для віконного прорізу. На хорах – три поперечні поля малих вітрильних склепінь, розділених підпружними арками. У центральній вежі влаштована дзвіниця. Всі вежі завершені купольними склепіннями. Під хорами в підвежжі – три поля хрестових склепінь, розділених підпружними арками. Вихід на хори зліва від входу. Стіни вкриті орнаментальними розписами зі сюжетними сценами, виконаними у міжвоєнний час. Іконостас чотириярусний, рядової побудови, різьблений і золочений, з іконами академічного письма, але на жаль, перемальованими. Також є ікона “Богородиця з Дитям” пензля П. Боґданського 1898 року.

Василь Слободян, журнал “Пам’ятки України" №3 2014.