Схованка українських повстанців в місті Хирові розташовувалася в безпосередній близькості до НКВС, міліції і великої військової танкової частини Хирова. Віддаль до військової часини – не більше двох кілометрів, до НКВС і міліції – ще менше. Районний НКВС і міліція (тоді Хирів був районним центром) знаходилася у будинку біля мосту через річку Стрв’яж.
Ліс із криївкою підходив безпосередньо до залізничного сполучення Хирів-Устрики (Устрики тоді ще входили до Радянського Союзу). Залізниця між Смолятиною і лісом Бучина робить два великі повороти-коліна, де можна легко зіскочити чи вскочити в потяг. Пішки по колії до хирівського мосту – менше кілометра, та й до річки зовсім близько. Тобто це було добре місце для зв’язку, спостереження, адже по замащених шпалах собака не візьме сліду.
Криївка мала два входи: основний і запасний – довжиною 10 метрів на другу сторону схилу потока. Через цей запасний хід п’ять повстанців і врятувалися, спровокувавши при цьому перестрілку військ НКВС між собою. Повстанці вже покинули Смолятину, а перестрілка тривала ще кілька годин аж до вечора. А потому над лісом ще довго ширяв "кукурудзяник". Із хирівського мосту люди спостерігали за рухом військ НКВС та літаком і тільки з часом дізналися, що повстанці щасливо вийшли з такої ситуації.
Схема криївки з "Літопису УПА" Петра Потічного.
Ще одна криївка була побудована в хаті підпільника Андрія Пертака за часів польської окупації. Вони були на віддалі близько трьох з половиною кілометрів одна від одної.
Коротко про повстанців
Один із повстанців – Володимир Босак походив із Бунькович. У родині, де було семеро дітей, він був наймолодшим. Його батько походив із сусідньої Тернави. Коли за німецької окупації почали створювати збройні відділи, син Іван – "Грива", "Орест" взявся за їх організацію і став районовим, а згодом – повітовим керівником ОУН-УПА. У 1943 році переведений окружним провідником Стрийщини. Батька і маму 9 травня 1943 року за повстанську діяльність синів розстріляли на подвір’ї власної хати німці-гестапівці.
Володимир "Чернота" був референтом служби безпеки (СБ) повстанців на Хирівщині. Вбитий енкаведистами в селі Слохині 16 квітня 1952 року. Інших членів цієї родини за радянської влади вивезли в Сибір і донині про їхню долю нічого невідомо.
Разом із Володимиром Босаком загинув у Слохинях і Василь Цап’як – син Степана "Потап", уродженець Кн-яжполя. Він – член ОУН з початку 30-х років, активний просвітянин, військовий інструктор спортивного товариства "Січ", засновник спортивних товариств у навколишніх селах. Тривалий час був на політичному і військовому вишколі, створював боївки УНС (Українська народна самооборона) на Добромильщині. Проводом ОУН-УПА спрямований на зміцнення кадрів у Закерзонні. Там впродовж 1945-1947 років був надрайоновим СБ повстанців у Холодному Яру. Після операції "Вісла" повернувся в УРСР. В кінці 40-х – на початку 50-х років обіймав пост референта СБ повстанців Дрогобицького окружного проводу.
Богдан Довгун – "Шугай". Його дід і прадід жили в Добромилі. Батько оженився в Сокалі, де й народився Богдан. Після закінчення Сокальської гімназії "Шугай" записався в дивізію "Галичина". В бою під Бродами участі не брав. Повернувся не на Сокальщину, а в Добромиль, згодом переведений воювати на Закерзоння. Звідти повернувся 1947 року на Хирівщину, став референтом СБ повстанців надрайону. Був убитий 6 березня 1952 року в Хирові зі своїм охоронцем Осипом Кравцем – "Веселим", родом з Великої Сушиці. Разом із ними загинув Михайло Магац – "Чуйний" із села Смеречина 1925 року народження.
Прикро, але за двадцять років незалежності України нічого не зроблено для вшанування згаданих борців. Вартувало б спорудити пам’ятний знак про ці події. На прикладі патріотизму цих хлопців треба виховувати й теперішнє покоління. Вони боролися зі всіма окупаційними режимами, проливали кров за державність, українську мову і школу, справедливість і свободу. Не можна допустити, щоб такі переконливі факти багатолітньої боротьби випали з нашої історії. А цього забуття хочуть деякі політики, адже так їм буде легше затягти нас у нову залежність.
Михайло Чуквінський, м. Добромиль.
