Чесно кажучи, те що довелося побачити цього теплого весняно-літнього дня на стадіоні «Лафорт Арена», приємно здивувало і не тільки автора цих рядків, але і тих небагатьох палких прихильників футболу, які цього дня прийшли підтримати своїх улюбленців. Адже цього року добромильчани не те що не вигравали, але й жодного ражу не забивали більше ніж одного голу за матч. А тут вже на 17-ій хвилині з одним із лідером першої ліги наші хлопці вели в рахунку 2-0. А голи були забиті майже в одному стилі, який дуже нагадує стиль гри нинішньої Барселони. І хоча наша команда ніколи не була професійним клубом і тим більше ніколи не зрівняється з найкращою командою світу, та все ж та комбінаційна гра, яку ми побачили, заслуговує похвали. Контролюючи м’яч на своїй половині поля наші хлопці розіграли триходівку і розрізним пасом з середини поля вивели Андрія Гірняка на побачення сам-на-сам з голкіпером. Це трапилося на 15-ій хвилині. А вже через дві хвилини після подібної комбінації вже два наші гравці виявилися віч-на-віч з голкіпером суперника. І якщо в першому випадку все той же Андрій Гірняк технічно його обіграв і закотив круглого в пусті ворота, то цього разу воротар все-таки зумів відбити м’яч, але круглий зрикошетивши, відскочив до другого нашого гравця, яким виявився Василь Іваник (на фото), котрий зі всієї сили вколотив шкіряного в сітку пустих воріт. 2-0 і ніхто не може повірити в те, що сталося.
Суперник пішов вперед намагаючись зрівняти рахунок, але на заваді їм почергово ставали то гравці нашої команди, то поспіх в прийняті рішень та нерви, або вони просто не влучали в ціль.
В другому таймі добромильчани на 58-ій хвилині довели рахунок до розгромного 3-0. М’яч на рахунку Василя Іваника, який зробив дубль в цьому матчі. І вже всі повірили в перемогу нашої команди. Тим більше, що десь з 64-ої хвилини гості залишилися в меншості. Одному з гравців Пісочної, напевно, здали нерви і він грубо зіграв проти нашого голкіпера в його воротарському майданчику, за що і отримав другу жовту карточку, яка автоматично переросла на червону.
Проте гості не знітилися і пішли в наступ. Були і штанга, і поперечина, та м’яч вперто не йшов у ворота. Та все-таки гостям вдалося забили два м’ячі і тим самим змусити понервувати як наших гравців, так і вболівальників. Принагідно треба сказати, що наші хлопці хоча і нервували в захисті, проте свої шанси забити ще мали. Скільки разів наші нападники виходили віч-на-віч з голкіпером суперника, та все-таки завершити свої виходи логічним і точним ударом нікому жодного разу так і не вдалося. Тому підсумковий рахунок 3-2 подарував всім нам, як виявилося, хоча і нервову, проте закономірну перемогу, з якою всіх вас і вітаю!
А за дві години до цього поєдинку, на шкільному стадіоні юнацькі команди зіграли свій матч і перемога знову виявилася за добромильчанами. Понервувати довелося достатньо, особливо в першому таймі, адже гра в наших гравців зовсім не клеїлася. А після пропущеного голу в середині першого тайму й поготів.
В перерві між таймами в роздягалці відбулася серйозна розмова тренера Миколи Шелика з гравцями, адже на другий тайм всі вийшли сконцентровані і налаштовані по бойовому, що і засвідчила гра. М’яч почав частіше триматися в наших гравців, почали появлятися технічні комбінації і після однієї з таких вже наприкінці матчу рахунок було зрівняно. На емоціях і піднесенні наші хлопці пішли в перед, щоб вирвати перемогу, що принагідно треба сказати їм і вдалося. Але всі вболівальники і особливо тренер розуміли, що перемога потрібна, але при рахунку 1-1 можна і пропустити, і тим самим втратити і нічию. Це могло статися після штрафного удару, який арбітр призначив поблизу наших воріт. Але хлопці не тільки встояли, але і забили переможний гол. 2-1! Перемога і чергові три очки в копілку нашої юнацької команди.
На фото – фрагмент матчу юнацьких команд та автор одного із голів нашої команди.
Нагадаю також, що ще за тиждень до цих двох матчів, а саме 22 травня, в Новому Роздолі було зіграно матчі 5-го туру першості, де наші юнаки поступилися 2-5 своїм суперникам, а основні команди розійшлися миром 1-1.
Текст та фото – Микола Волошин.
