Пам’ятки міської забудови Добромиля
Історичні нариси
02.03.15

Кам’яний мур та оборонний рів, якими употужнили Добромиль у другій половині XVI століття, зумовили особливості забудови міста. Наприкінці цього ж століття у межах муру було 70 будинків, у яких проживало 350 родин. У 1628 році у місті працювали 32 ремісники, діяли дві ґуральні. Три майстри займалися виготовленням пічної кахлі. На велику й багату забудову, переважно дерев’яну, вказує наявність у XVIІ столітті одної мурованої та двох дерев’яних церков, мурованих костелу, панського палацу, арсеналу. До наших днів дійшли лише арсенал XVI століття й одна будівля з палацогово комплексу від 1773 року. Церква й костел у XVIІІ – першій половині ХІХ століття перебудовувалися та втратили первісний вигляд.

Будівництво першої ратуші припадає, імовірно, на останню чверть XVI – початок XVIІ століття і пов’язане з наданням місту в 1566 році магдебурзького права. Про неї збереглося мало відомостей. Знаємо, що вона знаходилася у східній частині площі Ринок за кілька десятків метрів від теперішньої будівлі. З опису володінь князів Любомирських, складеного в 1775 році, відомо, що тогочасна ратуша була мурована, мала два поверхи й черепичний дах. Внизу знаходилося 9 торгових приміщень, а на другому поверсі – одна велика зала з сіньми. Вартість будівлі ревізори оцінили в 6000 тогочасних польських злотих. Друге письмове джерело – рисунок 1784 року з текстовими примітками до нього, напреслений у зв’язку з перебудовою ратуші під австрійську тюрму. Згідно з рисунком – це велика видовжена будівля з трьома двосхилими дахами. Крайні частини будови були одноповерхові з чотирма вікнами (дверима?) і вхідними дверима з боку фасаду. Середня частина мала два повери і два великі вікна з фасаду та мале віконце зверху для освітлення. Над нею піднімалася шестикутна вежа з вікнами ліхтарного типу. Округлий дах увінчував гострокінцевий шпиль з флюгером. Наявність комина над дахом зліва (очевидно, такий самий був і справа) свідчить, що приміщення в холодну пору опалювалося.

 

Ескіз старої ратуші. 1784 р.

 

На загальний розвиток містобудування і зодчества вплинуло включення краю до складу Австрії та втрата Добромилем у 1775 році статусу власницького міста. Від цього ж року зберігся опис, у якому перелічено оборонні вежі, брами, вулиці з кількістю будинків на них, прізвища та імена власників нерухомості, розмір спрачуваного ними податку тощо. Окремо зазначалося, чи будинок мурований, чи дерев’яний. Сучасна об’їзна дорога, стара топонімія та перейменування вулиць у міжвоєнні та перші повоєнні роки дають можливість частково відтворити тогочасне розпланування міста. Отже, в 1775 році Добромиль ще був обнесений муром з тьома брамами, назви яких походили від напрямків шляхів до найближчих міст. Перемишльська брама знаходиласа на перехресті сучасних вулиць Лесі Українки та Гоголя, Новоміська брама – між вулицями Гогля та Галицькою ближче до перехрестя, а Хирівська – стояла на місці сучасного мотелю „Радич“. Середмістя складали дві ринкові площі, шість вулиць (Перемишльська, Новоміська, Хирівська, Біля Скалки, Шевська, За Скалкою, або За Муром) та три забудовані ділянки, які згодом стали вулицями (За Муром, за Хирівською брамою, за Новоміською брамою, На Задвірках).

 

Ратуша. Світлина 1907 р.

 

На Старому Ринку (тепер пл. Ринок) мешкали пеерважно євреї, які мали 21 муровану і дерев’яну будівлю. Християнам належало лише 9 будинків. Натомість на Новому Ринку (тепер територія, умовними межами якої є будівлі автостанції, служби електромережі, Народного дому і колишньої продовольчої бази) всі 14 будівель записані за християнами. Щодо однієї з них зазначено, що раніше вона була корчмою, а на час інвентаризації перейшла у власність Любомирських.

На вулиці Перемишльській (тепер початок вул. Лесі Українки) з південного боку розташовувалися синагога, оселі євреїв (8) і християн (2), а з її північного боку – 12 осель євреїв і 10 християн. Всі 28 будинків на вулиці Новоміській (тепер початок вул. Галицької до першого перехрестя) належали християнам. Вулиця БІля Скалки (тепер Симоненка) також була заселена переважно християнами (з 18 будинків лише три належало євреям). Поруч, на вулиці Шевській (тепер Довбуша), з 30 будинків лише один належав єврею. Натомість на вулиці За Скалкою, або За Муром (тепер Гоголя) лише 8 будинків належали християнам. На ділянці За Муром – за Хирівською брамою (тепер вулиці Шевченка, Міцкевича) розташовувалися церква Зіслання св. Духа і лише 4 будинки християн. За Новоміською брамою (неподалік від перехрестя нинішніх Галицької і Шевченка) знаходилися дві хати християн. На Задвірках (тепер вулиці Базарна, частково Івасюка та дотичні території) розміщувалися єврейські шпиталь і лазня, панська броварня і один будинок християн. Вулиця Хирівська (назва від Хирівської брами) була дуже коротка: дев’ять маленьких дерев’яних хат праворуч від брами.

 

Площа ринок

Ставши повноправним власником міста, австрійський уряд негайно запровадив нові порядки, розпочав переобладнання старих приміщень під дердавні установи. Основні архітектурно-будівельні проекти розробляла і затверджувала спеціально створена при Галицькому губернаторстві у Львові Дирекція будівництва. За її розпорядженням розбиралися середньовічні укріплення і фортифікації, міський мур. За цих умов перша ратуша, перебудована під австрійську тюрму, як історико-архітектурна пам’ятка XVI століття перестала існувати. До ниших днів ця будівля дійшла у напівзруйнованому вигляді. Привертає увагу передусім невеличка оглядова вежа над дахом. Хоча фасадна частина відремонтована (пл. Ринок, 7), самі приміщення зі стінами кінця XVIІІ століття безгосподарні. Цю пам’ятку містобудування слід негайно взяти під державну охорону. Враховуючи використання її упродовж понад 150 років як приміщення для правоохоронних органів та в’язниці часів Австрії, Польщі та СРСР, доречно обладнати там спеціалізований музей.

У 1820 році уряд затвердив заходи й розпочав перші кроки з благоустрою Добромиля. На цей час припадає формування сучасного ансамблю площі Ринок. Її окрасою стала нова ратуша, зведена в центральній частині вже в другому десятилітті ХІХ століття. У 1883 її перебудували в ренесансному стилі, перекрили внутрішній дворик, уніслідо чого з’явився другий поверх. У плані квадратова будівля зведена з цегли, над її головним входом споруджено двоярусну, теж квадратову, вежу з годинником, що був виготовлений віденьським майстром у 1883 році і встановлений у 1890 році. Вежа обрамлена балконом, її увінчує чотирисхилий гострий дах. Перший поверх будівлі оброблений рустом, другий – пілястрами. Між ними розміщені т. зв. сліпі вікна з арковими перемичками та архівольтами.

 

Годинник на ратуші, встановлений 1890 р. Світлина Павла Бішка

 

Усі кам’янички, що оточують ринок, зведені в сецеспйному стилі, на окремих з них на горішній частині фасаду закарбовано рік спорудження. Багато з цих будівель мають цікаву історію, пов’язану з їхніми власниками чи перебуванням там відомих громадсько-культурних та політичних діячів. Водночас мовчазні стіни зберігають чимало таємниць, які могли б стати сюжетом не одного художнього фільму чи літературного твору. Більшість з цих будівель дійшли до нас у первісному вигляді, деякі перебудовані від фундаменту, інші розібрані, а вільну площу використовують під комерційні заклади абощо.

Входячи до середмістя з боку р. Вирви по вулиці Хирівській, проворуч бачимо будівлю мотелю “Радич”. На цьому місці з 80-х років ХІХ століття стояв невеличкий готель Гершона Кнебля. Тут 27 жовтня 1895 року вперше зупинявся Іван Франко, який прибув до міста для зустрічі з виборцями: він тоді намагався стати послом Галицького сейму. Саме там з письменником сталася неприємна пригода. Залишивши у коридорі черевики, аби служник їх почистив, І. Франко зачинився в кімнаті для відпочинку. Через деякий час виявилося, що його конкурент на виборах поміщик П. Тишковський підмовив місцевого пияка і той взуття викрав. Злодія наздогнали лиш на залізничному двірці (це майже 2 км від готелю) і відібрали вкрадене. Згодом цю подію описували по-різному. В одній з версій взуття кардуть помилково не в І. Франку, а в іншого приїжджого. Після Другої світової війни в цьому будинку розміщувалася друкарня і редакція районної газети. У 60-х роках його переобладнали під житлове приміщення комунальної власності. На початку ХХІ століття будівлую викупили приватні особи, на її місці звели мотель “Радич”.

 

Будинок І. Тіґермана на пл. Ринок 2

 

Пам’ятає І. Франка і кам’яниця на пл. Ринок, 2, де письменник зупинявся 30 жовтня 1895 року. Вибір цього помешнкання не був випадковим. Там з 1894 року проживав його однокласник по Дрогобицькій гімназії, повітовий адвокат Ісаак Тіґерман. Дізнавшись про приїзд до міста І. Франка, дванадцять прихильників П. Тишковського заблокували будинок адвоката і не дали змоги кадидату в посли від Радикальної партії вийти в місто для зустрічей і бесід з виборцями. Можливо, І. Франко, стоячи на балконі, бачив, як у день виборів усі вулиці, що вели до виборчої дільниці в ратуші, були перекриті жандармами, поліціянтами та прихильниками П. Тишковського.

 

Неіснуючий будинок Г. Кнебля. Тут у 1895 р. зупинявся І. Франко

 

З інших кам’яниць варто відзначити будівлю під номером 16, яка належала власнику цегельні і торгівцю будівельними матеріалами Липі Тайтельбауму. Під час війни його стратили нацисти. Від серпня 1944 до кінця 1962 року там розміщувалася міська рада. Згодом перший поверх переобладнали під два продовольчих магазини: для торгівлі овочами та вином і безалкогольними напоями. Сьогодні це спеціалізований магазин сантехніки. Зміни орендарів, їхніх естетичних смаків та професійних потреб призвели до повної втрати первісного вигляду інтер’єру.

Під номером 15 значиться дпоповерхова кам’яниця Абеша Вульфа, зведена на місці двох дерев’яних халуп на початку ХХ століття. Другий поверх слугував за житло, а на першому в трьох кімнатах розміщувалися магазини. А. Вульф торгував зерном, борошном, крупами та іншими продовольчими товарами, займався лихварством. До сьогодні збереглися закріплені в стелі гаки для підвішування мішків з продуктами: так власник захищав їх від гризунів. За спогадами старожилів, був дуже багатим і скупим. Під час війни страчений нацистами.

 

Кам'яниці на пл. Ринок початку ХХ ст.: Л. Тайтельбаума, А. Вульфа, Старого рабина. Сучасний вигляд

 

Кам’яницю під номером 19, яка належала рабинові, після війни переобладнали під ресторанчик, народна назва – “Чайна на верху”.

Пам’яткою міської забудови є забрукована площа з південно-східного боку ратуші. Її вистелено ребром річкового каменю. Для надійного стоку води зроблено своєрідну кам’яну ринву.

 

Будівлі державного і громадського призначення

Міська забудова змінювалася не лище у зв’язку з розвитком суспільства, а й унаслідок стихійних лих, зокрема пожеж – явища доволі частого і поширеного і ХІХ столітті. Практично жодна будівля середмістя, де розміщувалися державні установи та почасти об’єкти соціального призначення від кінця XVIII до останньої третини ХІХ століття, не збереглася. Про них можна дізнатися лише з ескізів та окремих планів. Зокрема, це стосується будівель повітового староства (1808 р.), міського складу (1819 р.), корчми (1814 р.), повітового суду (1802 р.). будинків управителя міським маєтком і місткого касира (1819 р.) та ін.
Унаслідок пожежі 1870 року в місті згоріли дахи церкви, костелу, вогонь повністю знищив школу, суд і майже 200 будинків. Друга велика пожежа була 1899 року, коли загорівся готель, а від нього вогонь перекинувся на костел, суд, староство, пошту, аптеку. Відтоді, для відбудови, почали ширше використовувати камінь. Обриси міста виразно змінювалися. Час нової забудови збігся з періодом розквіту сецесії, яка докорінно трансформувала архітектурне обличчя міста. З’явилися споруди, спеціально спроектовані для розміщення державних та установ соціально-культурного призначення.

Розбудові міста сприяло відкриття залізничного сполучення між Перемишлем і Самбором. 4 травня 1872 року через Добромиль пройшов перший потяг з Перемишля до Хирова, а в липні ц.р. він вже курсував до Стрия. У 1878 році запрацював маршрут з Будапешта до Львова через Добромиль, де потяг стояв 5 хвилин: 9.39-9.44. Отже, з’єднавши важливі адміністративні і торгові центри та осередки українського Підгір’я (Нижанковичі, Добромиль, Хирів) з Самбором, Стриєм, Перемишлем і Сяноком, цей транспортний зв’язок спричинився не лише до дального розвитку промисловості та ремесел, а й до розбудови міста.

 

Залізничний двірець на міжвоєнній поштівці

 

Особливо жвавий рух у будівництві розпочався у 90-х роках ХІХ століття, що пов’язано з прокладанням нових вулиць. Передусім це стосується вул. Колійової (тепер Галицька), де ближче до центру міста почали зводити будівлі урядового та громадського призначення. За теперішньою нумерацією 1906-1908 роками датуються споруди староства (№ 93), фінансового управління (№ 91), лікарні (№ 26).

Місто розбудовувалося також на південний захід. Від зламу ХІХ-ХХ століть до наших днів дійшло кілька будівель, зокрема шкільних. 1906 роком датується найстаріший шкільний будинок, де до 1939 року діяла семикласна чоловіча школа ім. Длуґоша (нині вул. Грушевського 11). На початку Першої світової війни там деякий час (3-12 вересня 1914 р.) розміщувався штаб 4-ї австро-угорської армії під командуванням герерала Бем-Ермолі. Упродовж грудня 1939 – червня 1941 років будівля використовувалася під початкові класи радянської десятирічки. В роки Другої світової війни в приміщенні функціонувала українська дворічна Сільськогосподарська школа. В 1944-1962 роках там знову навчалися учні молодших класів. Другий шкільний будинок (вул. Грушевського, 8) зведений для потреб гімназії до 1909 року.

 

Будівля фінансового управління та будівля староства

 

Поблизу костелу знаходилася плебанія, де з середини ХІХ століття поруч функціонувала пошта і нотаріат. Пожежа 1899 року практично знищила їх, тож у 1907 році, на протилежному боці дороги постала нова плебанія як духовний центр римокатоликів (вул. Лесі Українки, 10). Ця велична споруда привертає увагу не лише своїм розміщенням поблизу перехрестя доріг у напрямку Нижанковичів, Княжполя та Самбора, а й архітектурою, фронтон якої увінчує ніша, в якій раніше була сакральна статуя. В 1939 році будинок націоналізували і передали в розпорядження установ райкому компартії. У червні-липні 1941 року там дисловувався штаб словацької механізованої дивізії (командувач – полковник Р. Пілфоусек).  Коридором колишньої плебанії в жовтні 1941 року пройшов президент словацької держави Й. Тісо, а у вересні 1944 року – керівник УРСР М. Хрущов. З відновленням радянської влади в будівлі знову оселились установи компартійної влади та комсомолу. Після ліквідації району як адміністративно-територіальної одиниці припинили існування ці ідеологічні органи влади, а приміщення передали для потреб поліклініки.

 

Шкільний будинок. 1906 р.

 

Початком ХХ століття датуються будівлі старого (вул. Чехова, 20) і нового (вул. Галицька, 12) греко-католицького попівств. Старе попівство було пристосовано для житла, а приміщення на вул. Галицькій у 1939-1941 і в 1944-1962 роках використовував районний відділ народної освіти. Сьогдоні в ньому також житло.

 

Зліва: Плебанія. Початок ХХ ст. Сучасний вигляд. Справа: Старе греко-католицьке попівство.

 

На розі вулиць Грушевського і Лесі Українки, напроти костелу і поліклініки, знаходиться велика двоповерхова кам’яниця. Вона збудована на місці невеликої крамниці (це була єдина неєврейська крамниця, яка належала польському рільничому товариству. – М.К.) і житлової будівлі з городом, які в 1905 році викупив Юзеф Ґебультович (1877, Самбір – 1943, Добромиль), зять добромилянина К. де Тергонда, управителя маєтків графа П. Тишковського, майбутній бургомістр міста. На початку будівництва у фундамент вмурували пластину з черепахового панцира, на якій був напис польською мовою: “При Божій допомозі весною 1909 р. приступили до будівництва цього будинку за планом  перемишльського архітектора Станіслава Маєрського. Поселившись як купець у Добромилі в 1902 р., придбав у власність цю нерухомість. У Добромилі 27 травня 1909 р. ...”. По завершенні будівництва Ю. Ґебультович зайняв другий поверх, а на першому розмістив крамницю і кав’ярню.

 

 Кам'яниця Ю. Ґебультовича. Друга половина 20-х років ХХ ст. та 2007 р. Фото Павла Бішка

 

На початку століття він захопився краєзнавством, цікавився старовиною. Зібрав велику бібліотеку з рукописами і стародруками, музейну, археологічну та філателістичну колекції, які зникли під час Другої світової війни. Від 1914 року до кінця життя проводив метереологічні та астрономічні спостереження. Написав і опублікував кілька краєзнавчих праць про місто та околицю, вів історичну хроніку Добромиля. Брав активну участь у громадському житті польської громади міста і повіту. Очолював повітову шкільку раду, філію Польської народної школи, сокільське товариство, був членом інших культурно-громадських організацій. За його ініціативою та фінансовому сприянні в місті збудували електростанцію, реставрували костел, розбудували школи, провели інші роботи. Як визнаний фахівець у справах торгівлі, Ю. Ґебультович часто виступав експертом під час розгляду різних судових справ.

 

Будівля польського "Сокола". Листівка. 1910 р.

 

На початку вересня 1914 року в будівлі деякий час проживав майор Віндішгрец, онук австрійського генерал-фельдмаршала. Як один з очільників добромильського осередку польського “Сокола”, у 1933 році заініціював прикріплення на зовнішній стіні будинку пам’ятної таблиці з іменами дев’яти полеглих легіонерів-добромилян. Така ж дошка була й на стіні будівлі польського “Сокола” (вул. Лесі Українки, 8). Ця польська спортивна організація з яскраво вираженим націоналістичним спрямуванням у Добромилі утворила свій осередок в 1900 році. 4 серпня 1901 року він влаштував спортивне свято, доходи від якого призначалися на будівництво власного приміщення.


Промислові об’єкти

Для австрійського періоду історії міста характерна забудова об’єктами промислового призначення. Держава монополізувала алкогольну промисловість, що спричинило занепад двох приватних ґуралень. Очевидно, з 20-х років ХІХ століття починає свою історію пивоварня. 1819-1825 роками датовані схема місцевості на Гучку та плани розташування пивоварні. Сьогодні з цього потужного комплексу залишилася лише одна цегляна труба, купи каміння та уламків цегли.

Дрібна промисловість зосереджувалася у приватних руках, виробничі приміщення були невеликими, але компактними. З ХІХ – початку ХХ століття збереглися млинарські будівлі, які працювали на енергії води і почасти в другій половині ХХ століття та в наш час перебудовані та переплановані (вулиці Замкова, Б. Хмельницького, І. Мазепи). Млин на моторному приводі в кінці ХІХ століття запрацював на вул. Б. Хмельницького (до 1952 р. – Млинарська). На початку ХХ століття у місті діяли невеликі фабрики з виробництва мила і свічок та продукування газованої води. У 1941 році їх зруйнували разом з Великою синагогою.
У місті функціонувала Повітова лісова адміністрація (Надлісництво), яку очолював старший лісничий. Вона розміщувалася в будівлі колишнього управителя маєтків князів Любомирських (вул. Грушевського, 9).

 

Промислові об'єкти. Млинарська будівля на мал. В. Шагали 1964 р. і на світлині Б. Кріля 2010 р.

 

 Вілли

Значна увага зверталася на житлове будівництво. Якщо кам’янички в середмісті зведені в одному архітектурному стилі, то загальний вигляд вілл на околицях багато в чому визначали естетичні уподобання замовника. Більшість з них збереглися до наших днів. Окремі були зруйновані в роки Другої світової війни (ряд у напрямку від вул. Торгової до музичної школи) чи почасти переплановані. Про їхній загальний вигляд та архітектуру дають певне уявлення зображення на старих світлинах. Господарські книги міста, започатковані в жовтні 1944 року, частково містять відомості й про час спорудження окремих будівель.

Прокладення через Добромиль залізничного сполучення зумовило появу ансамблю житлових будівель з обох боків теперішньої вул. Галицької, починаючи від церкви Зіслання св. Духа і до залізничного двірця. Візуальні обстеження, зроблені 2013 року, засвідчили, що ідентифікувати їх доволі складно. У місті відтоді тричі змінювалася нумерація будинків, чимало житлових споруд було розіблано з огляду на їхній аварійний стан, окремі кардинально перебудували, деякі відреставрували зі збереженням первісного вигляду. Для прикладу скажу, що станом на жовтень 1944 року будівлі за старою нумерацією від числа 35а до числа 98а на вулиці Колійовій датувалися 1850-1939 роками. Найстарішими були будинки 46 (1850), 64 (1872), 42 (1890), 98 (1898), 36, 73, 76, 86 (1900), 45 (1902), 55 (1903), 43, 96 (1904), 38 (1905), 96 (1906), 34, 77 (1908), 83 (1912), 81 (1914), 54 (1915).

 

Вілла фотографа Л. Зачека на вул. Шевченка

 

Привертає увагу житлова будівля під номером 30 на вулиці Хирівській. Вона датується 1845 роком і збудована з дерева на мурованому з польового каменя фундаменті. Садиба пов’зана з іменами Вишневських та зокрема Жулавських, численної і одної з найбільших мистецьких польських родин. У Адама і Йоанни Вишневських було два сини і дві доньки. Старший син Казимір Вишневський (1896-1964) працював начальником повітової пошти в Добромилі, перейшов радянські концтабори, воював в армії генерала Андерса і помер у Лондоні. Молодший Станіслав став легіонером у 1915 році і загинув в 16-річному віці. Його іменем пізніше називали в Добромилі вулицю. Старі Вишневські померои в 1944 році й поховані на міському цвинтарі, могила не віднайдена.

За родинними переказами, які довільно виклав А. Жулавський у своїй книжці „Nocnik“, його дід Славомир під час навчання у Яґеллонському університеті познайомився з сестрами Вишневськими: старшою Геленою і молодшою Марією. Згодом він приїхав до Добромиля просити руки Гелени. Як пише внук, її смілива і рішуча молодша сестра, з першого погляду закохалася в пристойного молодого чоловіка, вночі прослизнула до ліжка красеня. Так народився Мирослав Жулавський, майбутній письменник і батько Анджея. ...Славомира Жулавського захоплювали полювання і мандрівки лісами з мислиською рушницею. Строго виховував своїх двох синів... Його дружина Марія була письменницею, авторкою драматичних творів для дітей. Піля смерті батьків Марія разом з чоловіком залишилася в родинній оселі. Попереджена сусідами про можливість арешту, в січні 1945 року вона виїхала до Львова. Чоловік же зігнорував попередження, вночі його забрали і вивезли в одни з концтаборів. Звідти він вже не поврнувся. Після війни будинок мав різних власників.

Мирослав Жуланський (1913-1997), димломат, автор популярних повістей і оповідань (“Остання Європа”, “Розповіді моєї дружини” та ін.), у Добромилі познайомився з майбутньою дружиною Ізабеллою, і певний час проживав у будинку на теперішній вул. Лесі Українки, що на горбку напроти цвинтаря. На початку ХХІ століття будинок був приватизований, а один зі співвласників розібрав і продав матеріал для будівельних потреб.

 

Вілли на вул. Міцкевича

 

Ряд вілл і скромніших житлових будівель було зведено у міжвоєнні роки. У верхній частині вулиці Замкової (№ 109), праворуч від монастиря, в садку заховалася непримітна будівля, що постала 1926 року. Її власницею була сьогодні повністю забута польська оперна співачка Л. Войткова, до заміжжя – Куркова, яка народилася і померла в Добромилі. Зі слів артистки, її світлини були на театральних афішах, лібрето, прогоамах європейських оперних театрів, зокрема Петербурга, Москви й Одеси, мала ролі в операх “Аїда”, “Фауст” та ін. Романтичні стосунки підтримувала з М. Горьким, який двічі приїздив до Добромиля в гості до співачки. Знайомство з Й. Сталіним вплинуло на її післявоєнну долю: земельний наділ і реманент під час колективізації не конфескували, а саму акторку не переслідували. Урядовою постановою від 17 лютого 1949 року Л. Войткову звільнили від усіх грошових і натуральних податків, вона отримувала персональну пенсію. Померла у злиднях в комунальному помешканні в 1964 році. Могила на місцевому цвинтарі не збереглася.

Привертають увагу розкішні вілли секретаря міської управи Петра Ціханського (вул. Галицька, 67), греко-католицького священика Теодора Гораєцького (вул. Галицька, 48), фотографа Леопольда Зачека (вул. Шевченка), польських учителів Костецьких (1934р., вул. Чехова). Окремо варто згадати чиншове житло, яке зводили в міжвоєнні роки спеціально для здачі в оренду. Показовою в цьому плані є кам’яниця А. Волянського (вул. Гоголя, 29), яка мала три окремі кімнати з кухнями.

 

Так виглядали житлові будинки на початку ХІХ ст. на вул. Галицькій, 1, пл. Ринок, 12 і корчма на вул. Грушевського, 10

 

Проте більшість житлових будівель мали скромний вигляд, були одноповерховими з одною-двома кімнатами та кухнею і сіньми (рідкістю були три кімнати). За відомостями на жовтень 1944 року на вул. Б. Хмельницького було 33 будинки у приватній власності, 17 з яких мали позначений рік будівництва. З документа випливало, що дві будівлі з них були столітніми (за тогочасною пумерацією ч. 21 і ч. 22 відповідно 1844 р. та 1842 р.), а решта збудовані в 20-30-х роках ХХ століття. У наш час житловими є чимало будівель кінця ХІХ – початку ХХ століття. Серед них будинки на вул. Гоголя, № 7 і № 31 1890 р., № 4 1900 р., № 37 1913 р. Сім будинків, датованих 1900-1915 роками, збереглося на вул. Лисенка.

Низку пам’яток містобудування та архітектури ХІХ – початку ХХ століття повністю знищено через нове будівництво ХХІ століття. Вигляд безповоротно втрачених будівель зберігають лише окремі старі світлини. Наприклад, на місці будинку на вул. Галицькій, про який є письмова згадка за 1883 рік, зведено велику кам’яницю з торговельним комплексом на першому поверсі.

У Добромилі збереглися поодинокі будівлі XVI-XVIII століть. Є багато будинків ХІХ – початку ХХ століття. Вони мають різний стан збереженості, але чимало з них ще не втратили свого первісного вигляду і сьогодні є цікавими архітектурними пам’ятками місцевого значення. Зважаючи на їх повільне руйнування, окремі господарі намагаються проводити ремонт власними силами, але при цьому роблять перепланування і перебудову приміщень. Тому місцевій владі слід узяти їх на облік, задокументувати з відповідною фотофіксацією, зробити каталог і надалі контролювати ремонтно-реставраційні та будівельні роботи.
 

Михайло Кріль, журнал "Пам'ятки України" №3 2014

 
< Попер.   Наст. >
 Dobromyl on Facebook  Dobromyn on vkontakte.ru  Dobormyl on Twitter  Dobormyl on ondoklassniki.ru Dobromyl on Instagram
Погода в Україні
Популярні статті
Останнє на форумі
Як писати казку?
18 Серп. 2017, 16:58:57

ЧОЛОВІКИ ПРО СВОЇ СЕКРЕТИ...
01 Серп. 2017, 07:54:43

Техника для дома.
31 Лип. 2017, 22:02:47

А радио кто-нибудь слушае...
30 Лип. 2017, 17:55:50

АВТО НОВОСТИ
28 Лип. 2017, 10:52:17

Обменный пункт BestChange
26 Лип. 2017, 14:39:03

Бинарные опционы Binomo
26 Лип. 2017, 14:38:17

Випадкове фото
руїни колишнього панського маєтку у с. Боневичі
руїни колишнього панського маєтку у с. Боневичі
Дата завантаження :
07-07-2008 13:53:08