Низький замок у Добромилі
Історичні нариси
25.02.15

Перші письмові відомості про Низький замок у Добромилі припадають на ХVІ століття. До наших днів зберігся міський арсенал, зведений на початку ХVІ століття як складова частина обороного муру. Більшість мешканців навіть не підозрюють, що ця невеличка приземкувати кам’яна споруда чи не найстаріша будівля міста. Розміщений на відстані близько 100 м від входу на територію адміністративних будівель Добромильського лісництва, колишній арсенал впадає у вічі кожному, хоч ніщо не сповіщає про його давніше і теперішнє фукціональне призначення. Будівля руйнується, стінні шви “прикрашають” широкі тріщини, дах протікає. Тим часом відповідальні особи різних рівнів зволікають із нагальними заходами з реставрації пам’ятки.

 
 
Стіна міського арсеналу та її фрагмент. Світлина Б. Кріля. 2008 р.

 

Від самого початку будівля призначалася для збереження зброї, необхідної у разі оборони міста від нападів ворога. Особливо актуальним це було на початку ХVІІ століття, коли в краю тривали міжмагнатські усобиці, що нерідко переростали у локальні війни. Упродовж другої чверті ХVІІ століття місто атакували кримські татари, від яких також треба було захищатися. Про арсенал детальніших тогочасних відомостей практично не збереглося. Натомість більше відомо про оборону міста у ХVІІІ столітті. За даними на 1704 рік військовим комендантом був Шимон Деканський, звільнений від усіх міських і замкових повинностей. До його обов’язків входив нагляд за зброєю в місті й замку, організація оборони міста. Кожен мешканець, християнин чи єврей, мав виконувати його розпорядження й доглядати та ремонтувати у разі потреби відведену йому частину муру. Крім цього, усі мешканці зобов’язувалися мати вогнепальну зброю, “два фунти пороху, чотири фунти олова. Кожний цех має зберігати камінь пороху і два камені олова. Молодь має вчитися поводитися зі зброєю, вправлятися з нею принаймі раз на місяць і слухатися в усьому. Синагога постійно повинна мати у храмі п’ять каменів пороху і 10 каменів олова, щоб під час ворожого нападу можна було дати відсіч. Якщо б місто стало до оборони, тоді формуються дві хоругви і дві піші команди, якими командує п. комендант. З міщан призначаються гінці, які отримують панські документи. Євреїв з листами не посилають, на чотирьох пахолків маскувальну фарбу мають давати”.

 

Біля арсеналу Гербурти почали зводити свій палац. Його будівництво припадає на першу половину ХVІ століття, оскільки у 1559 році він уже згадується як існуючий і такий, що разом з костелом є частиною оборонного муру. Більше відомостей збереглося від початку ХVІІ століття, коли там оселився Іван Фелікс Гербурт. Цей високоосвічений магнат кілька років провів на дипломатичній службі, побував із посольством в Англії (1588), в Римі (1589), в Австрії (1590), у Криму (1595), в Московії (1595), у Туреччині (1598-1599). У складі польського війська брав участь у війні з Волоським князівством та у придушені козацько-селянського повстання під проводом Северина Наливайка. Тривалий час обирався послом сейму (1587, 1590, 1596, 1604, 1615). За участь в антикоролівському виступі (т.зв. рокоші Зебжидовського) відбув двадцятимісячне ув’язнення. 20 березня 1609 року склав присягу на суді у Вавелі (Краків) про те, що більше ніколи не буде виступати проти королівської влади, і на початку травня цього ж року його звільнили за умови постійного проживання в Добромилі без права виїзду з міста.

 

 Іван Фелікс Гербурт. Копія з прижиттєвого портрета, зроблена в 1834 р.

 

У 1601 році І. Гербурт одружився з княжою Єлизаветою Заславською, у шлюбі з якою мав сина Івана Лева (1603-1631) і двох доньок (Олександру та Катерину). У 1601 році, після смерті двоюрідного брата Станіслава, посів Добромиль, Княжпіль, Ляцко, Саліну, Кропивник, Велике, Папортно, Старий Сопітник і Новий Сопітник. З тих сіл дружині померлого мав сплатити 34 тис. злотих. Згодом до своїх володінь долучив Глибоку і Сусідовичівське війтівство. Практично всю маєтність І. Гербурта впродовж 1614-1615 років було заставлено під грошові суми, які сукупно склали майже 50 тис. злотих (Я. Фредко, К. Гербурт, Копистинський – разом 40 тис. зл.; М. Вольський, Я. Собєкуоський, С. Міхаловський – разом 8 тис. зл. та ін.).

 

Позбавлений права займатися політичною діяльністю, магнат всю свою енергію спрямував на розвиток культури, зокрема видавничої справи. Близько 1610 року він заснував у Боневичах власну друкарню, а для ведення друкарської справи запросив з Кракова відомого майстра Яна Шеліґу. За неповних сім років із стін друкарні вийшло 13 фундаментальних видань. За участю самого І. Гербурта підготовлено до друку й випущено мовою оригіналу (латинською) серію історичних праць, які до цього існували лише в рукописних списках. Так, у 1611 році вийшли “Аннали за 1548-1552 рр.” Станіслава Ожеховського. Ця праця не випадкого була відібрана для публікації. Адже С. Ожеховський, як і сам І. Гербурт, вважав себе русином (українцем), засуджував пригнічення православних. Разом з “Анналами” під однією палітуркою вийшло й “Життя Петра Кміти”. Наступного року з’явилося перше видання “Хроніки Вінцентія Кадлубка”.

 

З цією друкарнею пов’язаний факт першодруку відомої праці польського хроніста та історика Яна Длуґоша “Історія Польщі”. Перший її том (містив шість книжок) був надрукований у 1615 році. Цікаво згадати про видання публіцистичної праці Войцеха Кіцького “Діалог про оборону України”, яке підготував до друку в 1615 році також І. Гербурт. У віршованому творі, спрямованому проти сваволі польської шляхти, автор доводить, що шляхетське військо неспроможне захистити Україну від татарських набігів. Він також написав три збірки віршів. Зокрема, збірка “Про дружбу і друзів”, як віршована компіляція перекладів висловлювань Цицерона, Платона, Плутарха, була підписана псевдонімом А. Мачуський. Його розкрив ще у 1624 році Захарія Копастенський. Псевдонімом Ґжеґожкович він підписав працю “Візерунок неспокійної Речі Посполитої”. І. Гербурт був автором праці “Розмисел про руський народ”, написаній у 1613 році під час Московської концедерації. У ній він аргументовано вказав на права українців, різко засудив політику польських шляхетських кіл. Цей рукопис тривалий час зберігався у бібліотеці Львівського університету і згорів під час пожежі 1848 року. І. Герберту належить досі неопублікована праця “Перемоги низових козаків над кримськими татарами в 1608 р.”, у якій він виклав аналогічні погляди. З-під друкарських пресів добромильської друкарні вийшли також збірник “Добромильське мистецтво”, навчальний посібник Бернарда Крупки з філософії.

 

Публікації історичних матеріалів, зокрема авторства Я. Длуґоша і С. Ожеховського, викликали велике невдоволення польської шляхти. Олії у вогонь додали праці І. Гербурта антипольського та антиунійного спрямування. У зв’язку з цим наприкінці 1615 року питання діяльності Добромильської друкарні розглядав Вишенський сеймик. 10 січня 1616 року король викликав на сеймовий суд для пояснень сомго магната. Там його звинувачено у відкритті друкарні без королівського дозволу та у виданні книжок, образливих для короля та його попередників, виступах проти унії. 31 грудня 1616 року І. Гербурт помер. Залишившись без покровителя, Я. Шеліґа мусив згорнути видавничу діяльність. Так згас важливий осередок культури в українському Підгір’ї.

 

Такий штрих у біографії І. Гербурта дає змогу скласти уявлення про естетичні смаки магната. Не випадково в його палаці розписи житлових кімнат містили алегорії науки, права, звичаїв, а також сюжети історичних подій. Серед останніх знайшли відображення баталії, у яких брав участь Іван Фелікс Гербурт. Усі розписи виконано на тлі різнобарвно розмальованих чотирьох веж. На першій, червоного кольору, був нанесений напис: “Храм праці”. Тут зображено різну зброю та 16 книжок з іменами їхніх авторів. Друга вежа, біла, уособлювала “Храм моральності”. Там відображено засідання сеймів, сеймиків, епізоди зі шляхетських змов, воєн тощо. Третя вежа, лазурова, зображала “Храм слави” з вказівками, яким має бути шляхтич. Черверта вежа, темна, мала напис “Зрам заздрості”. На її стінах намальовано змій з іменами бунтівників та замовників. Тут також були портрети визначних політичних діячів, самих Гербуртів, тексти віршів, панегіриків, афоризмів.

 

У палаці, без сумніву, містилася й велика бібліотека з численими стародруками, манускриптами, різні колекції, королівські грамоти, дипломи, фінансові документи. Дивно, але про них в інвентарях, починаючи з 1704 року, немає жодної згадки. Невже вони зникли до цього часу? І якщо так, то за яких умов? Чи якісь рештки ще можна відшукати? Найлегше з цього всього ідентифікувати видані книжки: кожний стародрук мав видавничу марку Гербурта. Можливо, якийсь випадок дасть змогу трохи відкрити й цю завісу таємничості.

 

Перехід з палацу Гербуртів-Красінських-Любомирських до костелу:
фото зліва - від костелу, справа- до костелу

 

З ім’ям доньки І. Гербурта Олександри, в заміжжі Конецпольської, пов’язано будівництво у Добромилі православної церкви Зіслання святого Духа, при якій згодом постали школа і шпиталь. 15 серпня 1642 року вона видала дарчу грамоту на землю, яку в добромильському палаці особисто підписала і скріпила власною печаткою.

 

Згодом у цьому палаці проживали Красінські. З ними пов’язаний перший повний опис добромильської нерухомості, що стосується передачі міста та околиці у дворічну оренду Ґебултовським. Цей опис зрозблений 29 березня 1704 року. Інвентаризація Нижнього замку свідчить, що він складався з комплексу житлових і господарських будівель. З трьох боків його оточував мур, а з четвертого, з боку міста, ріс сад. До замку можна було потрапити через міцні вимурувані й покриті ґонтовим дашком ворота. За ними проглядалися будівлі, в яких розміщувалися господарські служби, кухня, стайня тощо. Привертає увагу опис інтер’єру господарських приміщень, перелік обігрівальних печей, конструкція дверей і вікон тощо. Цю частину унікального документа варто навести повністю: для зручності прочитання текст подаємо сучасною українською мовою.

 

“Нижній замок біля міста з трьох боків оточений муром, з четвертого боку є палісади. Від Перемишльської дороги стоїть мурована брама, вкрита новими ґонтами, ворота відкриваються на дві сторони, пофарбовані. Вони добре закріплені залізними цвяхами, стоять на залізних завісах, мають засув і скобель. Від Ріні (річки Вирви. – М.К.) стоять нові дерев’яні ворота, які відкриваються на дві сторони. Вони стоять на дерев’яних бігунах, мають засув і скобель. Комора мурована, нова, триповерхова. Внизу є старі двері з засувом, скоблем і замком. Нові дубові двері столярської роботи ще не встановлені. В коморі є десять перегородок, виставлених з нового дерева. Сходи прості. Двері нагорі нові, на залізних завісах, з засувам і скоблем. Ця комора вся добре покрита ґонтами, стеля зроблена з дощок, які засипані глиною. Внизу на двох вікнах встановлені залізні ґрати, а нагорі є дві віконниці.

 

Стайня мурована, вздовж розділена навпіл. Позаду знаходиться помешкання машталіра (візника. – М.К.). У ньому стоїть піч простої роботи. Нові двері столярської роботи встановлені на залізних завісах, мають засув і скобель. Дерев’яна віконна рама має шість шибок. До помешкання входять через сіни, які мають вихід на подвір’я через прості дерев’яні двері, але вони постійно зачинені. Стайня і помешкання машталіра вкриті старими ґонтами. Біля воріт знаходиться зігнила лазня, яка має стріху від Ріні. Кухня дерев’яна. До сіней є двері на залізних завісах. Кухонний комин для варіння викладений з глини. Він великий, виведений наверх на чотирьох стовпах. До ізби (кімнати. – М.К.) є двері на залізних завісах, з засувом і скоблем та з гачком. Дві вікна мають дерев’яні рами, а одне – віконницю. Піч зелена, добра. Є маленький мурований комин з пічкою. Підлога вистелена дошками. Двері до комори встановлені на залізних завісах, мають засув і скобель. Підлога там також з дощок. Вікно в коморі має дерев’яну раму, віконницю, а над вікном є карниз столярської роботи. З цієї комори входять до маленької кімнати, двері до неї подвійні, на залізних завісах, зі скобликом і гачком. Два вікна є з дерев’ними рамами, одна складається з чотирьох частин, а друга – ціла. Піч зелена, добра. Підлога вистелена дошками. Далі є мала ізба. До неї від сіней є двері столярської роботи, на залізних завісах, зі скоблем, засувом і гачком. Одна добра піч, зелена. Обі ізби мають по одному вікну з дерев’яною рамою і віконницею, над ними звисає карниз столярської роботи. Весь будинок добре вкритий ґонтами. Перед кухнею стоїть мурована студня (криниця. – М.К.). Сад з двох сторін обгороджений парканом, а з боку міста лише хворостяним плотом. У цьому саду є пасіка, обгороджена високим плотом. При вході до саду з боку дитинця стоїть будка для сторожа, покрита ґонтами. Вона має двері на залізних завісах, з засуваом і скоблем. Друга будка стоїть при виході з саду на цвинтар. У ній є двері на залізних завісах, з замком і ключем. Оренда від саду виносить 180 злотих”.

 

Герб Красінських. Зображення в Добромильському костелі

 

Окремо ревізори описали житловий палац магнатів. Зазначення, що він мурований і старий, дає змогу припустити, що будівлі на той час вже було близько ста років, тобто зведена десь на зламі XVI-XVII століть. Зроблений інвентар уможливлює частково відтворити архітектуру будівлі, яка мала велику галерею і терасу, підрахувати кількість кімнат та їхнє умеблювання. Особливу увагу ревізори звертали на конструкцію і стан дверей та їхню міцність, наявність у вікнах залізних ґрат та кількість шибок, види зброї для захисту від можливого нападу. З меблів вони записали столи, стільці, шафу для посуду, шафки з шухлядками для різних декоративних речей та біжутерії, наявність замків і ключів. Практично нічого не сказано про проживання людей на цей час у палаці. Проте зроблене зауваження, що їдальна порожня, тож можна припустити, що в 1704 році він був нежитловим. Детальніше про палац документ говорить так:

 

 “Палац старий, мурований з цегли і каменю, половина даху недавно відремонтована і покрита, а другу половину почали ремонтувати. Від дитинця веде галерея, мурована в аркади. В них є чотири повздовжні залізні анкери і данадцять поперечних. Тринадцятий анкер зламаний і лежить у скарбниці. Від галереї є покій (вітальня. – М.К.), перед ним знаходяться дерев’яні сіни. В цьому покої є двері столярської роботи на залізних завісах, з замком і ключем. Всередині стоїть добра полив’яна (кахельна. – М.К.) піч. Вікна встановлені на залізних завісах, мають 24 четвертини з шибками. До саду є на залізних завісах двері, які відчиняються на дві сторони. Зі двору знаходяться другі двері, столярської роботи, але забиті навхрест дошками. Над цими дверима є віко з чотирма шибами. До середнього покою ведуть двері столярської роботи, на залізних завісах. У ньому є два вікна в четвертини, на залізних завісах. Усередині стоїть кругла піч. До іншого покою є двері, які відчиняються на дві сторони. Вони столярської роботи, на залізних завісах, мають засувку з двома гачками, засувку і скоблик. Три вікна закріплені на залізних завісках. Всередині є біла полив’яна пічка, а маленький комин гострокінцевий і з бляхою. Стоїть круглий стіл. До їдальні ведуть двері столярської роботи. Вони на залізних завісах, з засувом, скоблем і гачком. Їдальня порожня, зігнилі балки підперті. Шафа для посуду стара. Підлога зроблена з дощок. Далі на залізних завісах двері до сіней. У сінях є вікно з залізними ґратами, двері на залізних завісах, відчиняються на дві сторони, в одній половині є замок. Від сіней до покою є двері столярської роботи, на залізних завісах, з замком і ключем. Два вікна з залізними ґратами, віконні четвертини на завісах, віконниці відчиняються на дві сторони. Всередині стоїть добра, з білого кахелю піч. Під стіною є дві помальовані шафки з дверцятами на залізних завісах, з замочками та ключиками. Одни складаний стіл, одинадцять стільчиків. Підлога зроблена з дощок. З цього покою є двері до скарбниці. Вони залізні, на залізних завісах, з замком, ключем, двома засувами і скоблями. Два вікна мають дерев’яні рами і залізні ґрати. Посередині скарбниці є перегороджена стіна столярської роботи, у ній двері на залізних завісах, із замком і ключем. Щафа зроблена з дощок. У скарбниці ж великий кухонний стіл на трьох ніжках, три гаківниці з замками. Тринадцять гаківниць зберігаються в сінях. Збоку від цих покоїв є комора, до якої входять через двері з сіней. Двері на завісах, з засувом, скоблем. Вікно з боку дитинця має залізні ґрати. Всередині є перегородка з дощок. З сіней нагору ведуть сходи. Нагорі є двері на залізних завісах, з замком і ключем. За ними велика зала без балок. В одній залі покої розібрані, а в другій – два відремонтовані. До одного покою є двері на залізних завісах, з засувом і скоблем. В ньому є три вікна, зроблені в четвертини на завісах. В покої стоїть нова біла піч. У другому покої є два вікна, їх четвертини на завісах. Нова, з білого кахелю, піч має маленький мурований комин. В одному покої підлога вистелена з дощок, а в другому – цегляна (з керамічної плитки. – М.К.). До сіней є двері на залізних завісах, з гачком. З сіней є вихід на вежечку (палац увінчувала невелика декоративна вежа у вигляді ліхтаря з флюгером на маківці. – М.К.) через залізні двері, з замком, двома ключами та ручкою. З цих сіней є вхід до їдальні, вона порожня. Під вежею знаходиться маленька комора, до неї зроблені двері на залізних завісах, є ключ, на вікні стоять залізні ґрати. Під цією коморою знаходиться тераса. Під палацом є два склепи (підвали. – М.К.). До них поставлені з сіней залізні двері, із засувом і скоблем, замок без ключа. Другі двері дерев’яні, на залізних завісах, із засувом і скоблем. На вікнах двоє залізних ґрат. Третій склеп стоїть збоку. Він має двері на залізних завісах, із засувом і скоблем. На вікнах великі залізні ґрати”.

 

Руїни оборонного муру палацу Гербуртів-Любомирських. Світлина Б. Кріля. 2013 р.
 

Софія з родини Красінських була одружена з люблінським воєводою князем Антонієм Любомирським (1719-1782). В одному з документів він титулований як “Антоній, святого Римського престолу князь на Вишнівцю і Ярославлю, граф Любомирський, воєвода Люблінський, генерал-лейтенант війська Його Королівської Милості і Речі Посполитої, медиківський, мянчинський, братковецький і т.д. староста, кавалер ордена Білого орла...” Так Добромиль з його Низьким замком та розкішим, хоча вже й дуже занепалим палацом часів Гербуртів перейшов до Любомирських. У 1764-1765 роках у цьому палаці мешкала Францішка Красінська, рідна племінниця Софії Любомирської з Красінських. Певні відомості черпаємо з її щоденника, який вона вела з 1 січня 1758 до 15 січня 1761 року. Напочатку вона коротко подала загальні відомості про родовід Красінських. Згодом розповіла про себе і залишила детальний словесний опис своєї постави. Так на одній зі сторінок щоденника, датованій 1 січня 1758 року, читаємо: “Народилася я 1743 р., маю п’ятнадцять років... Вважаю себе гарною, як це видно з позіру на люстерко. Маю чорні очі і волосся, білі плечі, рум’яні щоки... Бажала б бути вищою ростом і з тоншим станом...”

 

Ця юна шляхтинка мала зворушливі романтичні стосунки з сином польського короля Августа ІІІ Карлом, князем курляндським. З ним вона познайомилася на сотому за ліком балу, який давав у своєму салоні А. Любомирський. Сердечні переживання Францішки також розкриті на сторінках її щоденника. З них також дізнаємося, що 4 листопада о 5 годині ранку у варшавському костелі оо. Кармелітів вона таємно обвінчалася з Карлом. Цю подію вона занотувала такими словами: “Вже я є дружиною королевича: він мені, а я йому перед вівтарем, перед Богом присягли у вірності і коханні...” Однак ситуація склалася інакше. Королівський двір дізнався про таємне вінчання. 15 січня 1761 року міністр Борх відвідав Францішку і повідомив її, що цей шлюбний союз недійсний, оскільки він укладений таємно без відома батьків. Ситуацію ускладнило й те, що після смерті Августа ІІІ курляндський князь Карл не став польським королем, а опинився у вигнанні в Саксонії. Після смерті батьків без даху над головою залишилася й Францішка. Тривалий час вона перебувала у своїх родичів та в різних монастирях. Разом зійтися і жити щасливим подружжям Францішка і Карл змогли лише через дев’ятнадцять років. Тоді у них народилася донька Марія, правнук якої Віктор Еммануїл став італійським королем.

 

Подружжю Антонія і Софії Любомирських випало бути останніми власниками Добромиля. Вони й залишили чи не найповніший опис житлового палацу, який зберігся в інвентарі Добромильського ключа, як спадкових володінь Любомирських, складеному в 1775 році. Опис був зроблений у зв’язку з відмовою княгині Софії від усіх своїх прав на нерухомість на користь держави. Вся маєтність була оцінена у близько 2 393 200 пол. злотих.

 

Будівля управителя маєтками Любомирських. 1773 р. Праве крило добудоване пізніше. Вигляд з двору.

 

У складеному документі передусім зазначалося, що до замку належали муровані двоповерховий палац на 21 кімнату (оцінений у 10 000 пол. зл.), кухня з п’яти кімнат і великого саду (6000 пол. зл.), резиденція (губернія) управителя з п’яти кімнат (4200 пол. зл.), двоярусна брама, у верхній частині якої було дві кімнати (400 пол. зл.), будиночка в городі з двох кімнат (2000 пол. зл.), стайні на 22 коней (3000 пол. зл.) і дерев’яного флігеля з одною кімнатою, вартість якого не зазначена. На цей раз опис Низького замку дуже скупий. Сказано лише, що від міста до нього веде мурована брама, в якій є невелика кімнатка для проживання воротаря. Самі ж ворота зроблені з грубих дощок, встановлені на трьох завісах, мають засув і скобель. До кімнатки є двері, у ній зроблена підлога, є вікно, а стеля у вигляді склепіння. З дідинця до кімнатки ведуть кам’яні сходи. Натомість подані розлогі відомості про житловий палац магнатів, резиденцію управителя маєтків, інтер’єр кухні та загальний вигляд панської стайні. Деталізація внутрішнього вигляду палацу свідчить, що порівняно з 1704 роком у ньому був проведений значний ремонт. Проте на цей раз менше уваги приділено конструкції дверей і вікон. Натомість відомості доповнені новими фактами, зокрема вказано наявність кабінету як робочого місця магната, двох скарбниць. В останніх зберігалися, очевидно, численні родові клейноди, коштовності, різноманітна зброя тощо. Ревізори також зафіксували приватну в’язницю. Надамо слово документу: “Навпроти брами через довгий дідинець стоїть палац під ґонтом, двері до нього на завісах. Праворуч під сходами довгий покій, підлога склепінчаста. Навпроти є два покої з такими підлогами і печами. Далі йдуть великі сіни. Праворуч є комора, до якої поставлені дубові двері з віконцем і залізними ґратами. Поруч неї скарбничка з залізними подвійними дверима і ґратами на замку. За цією скарбничкою є друга з залізними дверима і заґратованими вікнами. В ній є дві шафи. Навпроти, тобто ліворуч, розміщений щойно відремонтований покій з кабінетом. В кінці коридору розміщений покій з сіньми і алкиром, в ньому є піч і маленький комин. Біля передніх дверей є сходи нагору до великої ізби та їдальні. Праворуч від їдальні розміщений покій. У ньому підлога з паркету, а вікна зроблені в четвертини. По другій стороні також є покій, але без жодних декорацій, тільки з пічкою. Від цього покою входять до другого, потім є маленькі сіни і покоїк у кутку. Ліворуч розміщений щойно відремонтований покій, з паркетною підлогою, стелею, вікна в четвертини. В кінці є другий покій з кабінетом, без декоративних прикрас, вікна в ньому прості. Далі по коридору знову є два покої, без жодної оздоби, з пічками і простими вікнами. В цьому палаці всі двері маютьс замки, а на нових дверях – французькі. При виході з палацу, ліворуч збоку примурована вежа. Під нею із затилля є в’язниця, а спереду – сходи до комори. Вона має двері зі скоблем і замком. Звідти сходами спускаються до пивниці. Вхід до другої пивниці є з середини палацу, тобто з середніх сіней. Обидві пивниці розташовані під скарбничкою. При вході з палацу стоїть нова вимурувана кухня...

 

До неї є двері на завісах, з великим французьким замком і засувом. Біля задньої стіни є вогнище з великим комином, який виведений на дах. Вогнище обкладене пічками до обігрівання. За ним видніється вікно до городу. В напрямку дідинця є три вікна в четвертину. Всередині стоїть великий стіл для кухонної роботи, підлога цегляна, а стеля зроблена з дощок. Праворуч знаходиться помешкання з алкиром для кухаря. В обох дверях вставлені замки. Шафа має полиці і зачиняється на замок. Піч з білого кахелю, комин шафоподібний. Праворуч є двері до комори на завісах і з замком. У коморі два горизонтальних вікна мають залізні ґрати і виходять до городу. У ній є цегляна підлога, довгий стіл і вихід через кухню. З другого боку розташована пекарня з дверима на завісах і замком. У ній поставлені дві пекарські печі з комином, обкуті залізними штабами. Біля печей є двері до приміщення кухаря. У ньому є підлога, стеля, зроблені два вікна в четвертини, зеленого кольору кахельна піч, яка підведена до квадратного комина. Ліворуч, біля пекарських печей, розміщеня комора для зберігання пекарських і кухонних знарядь, до неї є двері на завісах і з замком. У цій коморі є одне з залізними ґратами вікно, поставлене горизонтально. Від комори є двері до іздебки економа. У ній зроблено одне заґратоване вікно і пічка. Комора та іздебка мають підлоги і стелі з дощок, а пекарня – з цегли. Вся кухня вкрита ґонтом. Під кухонними вікнами стоїть мурована студня з довгою жердиною до черпання води і двома окованими відрами... Ближче до воріт є обгороджена дровітня, біля неї, під самим муром, стоїть дерев’яна курдиґарня з сіньми та ізбою з двома вікнами”.

 

Далі сказано, що поруч в 1773 році вимурувано резиденцію для управителя маєтками (губернатора), яка покрита ґонтами і має п’ять кімнат. У них всі двері на завісах і з замками, вікна заґратовані, печі з білого кахелю та відкритими коминами, а підлоги вистелені дошками. У сінях знаходиться кухня з вогнищем.

 

Пам'ятну таблицю до 400-річчя Добромильської друкарні освячено.
Зліва направо: професор М. Кріль, Л. Чуквінська, меценат М. Чуквінський і о. Віктор Коцеміра.
Світлина Б. Кріля. 3 листопада 2013 р.

 

Отже, у Низькому замку проживали магнати Гербурти, Конецпольські, Красінські, Любомирські, які в різний час були власниками міста та околиць. Зовнішній вигляд та інтер’єр упродовж віків зазнавав перебудов та змін, залежно від уподобань та естетичних смаків. Від часу переходу споруд у державну власність їх використовували за різним функціональним призначенням. Зокрема, в будівлі управителя розмістилася дирекція лісів Добромильського повіту. Відтоді й дотепер там перебувають служби, пов’язані з лісовим господарством. Приміщення арсеналу в радянський час використовували як склад для запасних частин гужового й автомобільного транспорту, однострою для працівників лісового господарства тощо, канцелярських та інших товарів. Будівлі, які були в руйнівному стані, передусім дерев’яні, розібрали вже до кінця першої половини ХІХ століття. Детальні описи 1704 і 1775 років дають змогу відтворити приблизний план замкових споруд, уявити їх оборонну міць тощо. Територію варто долучити до переліку туристичних об’єктів краю, а наявні приміщення взяти під державну охорону.

 

Михайло Кріль, журнал “Пам’ятки України” №3 2014

 
< Попер.   Наст. >
 Dobromyl on Facebook  Dobromyn on vkontakte.ru  Dobormyl on Twitter  Dobormyl on ondoklassniki.ru Dobromyl on Instagram
Погода в Україні
Популярні статті
Останнє на форумі
Як писати казку?
18 Серп. 2017, 16:58:57

ЧОЛОВІКИ ПРО СВОЇ СЕКРЕТИ...
01 Серп. 2017, 07:54:43

Техника для дома.
31 Лип. 2017, 22:02:47

А радио кто-нибудь слушае...
30 Лип. 2017, 17:55:50

АВТО НОВОСТИ
28 Лип. 2017, 10:52:17

Обменный пункт BestChange
26 Лип. 2017, 14:39:03

Бинарные опционы Binomo
26 Лип. 2017, 14:38:17

Випадкове фото
Нижанковичі
Нижанковичі
Дата завантаження :
22-04-2009 14:01:49