Добромиль перед 1 вересня 1939 року
Історичні нариси
27.01.15

Перед вибухом ІІ Світової війни у Добромилі вирувало життя. Місто перетинали два важливі шляхи сполучення: перший вів з Перемишля до Хирова, Самбора і Трускавця, яким перевозили нафту, мазут і сіль вглиб Польщі, і другий – з гір зі сторони Папортна до Нового Міста. Щотижня тут відбувалися малі ярмарки, у дні відпустів – більші і найбільший, триденний 6 серпня, на які приїжджали покупці і продавці з віддалених міст і сіл. У місті діяло потужне товариство “Сокола”, яке ставило вистави: “Краків’яки і гірняки”, “Косцюшко під Рацлавіцами”, “Помста цигана”, керували яслами та урочистими академіями з нагоди державних урочистостей. З своїми постановками аматори виїжджали навіть до навколишніх місцевостей.

Почесним головою “Сокола” і активним громадським діячем був директор місцевої гімназії проф. Адам Загаєвський. На футбольному полі і в парку при вулиці Колійовій часто організовувалися фестини і забави. Найбільші свята відбувалися у колишньому маєтку пані Хелени Жулавської, яке знаходилося на пагорбі за залізничною станцією, а мури його в'їздової брами і вікові липи ще пам’ятали часи Гербуртів.

У місті діяло також сильне Товариство польських скаутів, яке в найбільші державні свята, такі як 3 травня, 11 листопада, День лісу, Ніч на Івана, а після 1936 р. ще й 26 травня розпалювали вогнища на чотирьох вершинах, що оточували місто. Кожна дружина піднімалася на іншу гору: одна на Гербурт, друга на Радич, третя на Лису гору, четверта на Ґібль і о 20 год. влітку та о 17 год. восени одночасно запалювали вогнища. Це було гарне видовище, яке подобалось не лише мешканцям міста, а й околиць.

Місто і околиці Добромиля, зокрема Гучок, перед війною були популярною відпочинковою зоною з прогулянковими маршрутами навколо монастиря Василіан, замку Гербуртів до Тарнави і у зворотному напрямку, а також вулицею Салінарною до Саліни, Ляцка і назад до Добромиля. Крім цього чимало осіб приїжджало до Добромиля на соляні ванни.

Окрім цього у Добромилі до вересня 1939 року діяв спортивний клуб з двома футбольними командами: А-ліги і молодіжної. За команду дорослих виступали Юліан Крауц (після переїзду до Перемишля у 1945 році виступав за першу команду Полонії Перемишль, котра грала у другій лізі), та брати Казимир і Владислав Вольфи, які після переїзду виступали за команди Чувай і Журавянка. Стадіон, на якому відбувалися змагання знаходився на лівому березі Вирви з боку міста поміж Хирівським мостом і пішохідним містком на Гучок. У місті, незважаючи на сильну торгівельну конкуренцію жидівського населення було декілька магазинів і ресторацій, власниками яких були поляки. Магазини продуктові: власники Пан Гебультович, Вуйцік, Тесля, різничі – пан Маліновський, Гусар, Цар, паперові – пан Гуркевіч, горілчаний – пані Яблонська, ресторани – пан Крауц і Кжейчик, цукерні – пані Борутовічова і Тесля, перукарі – Малицький і Рожичка, кравці – Родзинкевич і Кордис, пекарні – Купішевський і Касіян, аптекарі – пані Каліновські, фотограф пан Зачек. Декілька млинів, зокрема водних були розташовані на притоці Вирви Млинівці. Найстаршим був забитковий млин пана Копца, що знаходився навпроти маєтку Пані Жулавської при дорозі до Боневич. Підземелля млина знаходилося два поверхи під землею, мало дуже грубі кам’яні стіни, два кола моторові, а в дерев’яних деталях не було жодного цвяха. Млин зберігся ще мабуть з часів панування Гербуртів, які правдоподібно використовували його для помолу збіжжя на хліб і для роблення каші.

 


 

Щороку 8-10 серпня через Добромиль проходило чимало прочан як польської так і української національності. Поляки йшли на відпуст до Кальварії Пацлавської, а українці до дерев’яної Мацькової церкви у губицькому лісі перед Кальварією. Ці прочани йшли з дуже віддалених сторін аж з-під румунського кордону, йшли пішки босі, одягнуті в лляні сорочки і штани чи спідниці. Часто жителі Добромиля давали їм напитися води або яблук чи груш. Після проходу прочан десь приблизно 20 серпня 1939 року на площі перед ратушею проводились тренування для населення як вести себе у випадку використання неприятелем газів на випадок війни з німцями. Перед початком та після завершення тренувань оркестр пана Меховіча виконував мелодії патріотичних пісень.

Після вибуху війни 1 вересня 1939 року через Добромиль проходило чи проїжджало велика кількість як цивільних так і військових в напрямку Перемишля до польсько- румунської границі. Їхали вони переважно фірами, змучені і запорошені. Місцеві жителі напували їх водою. Пекло тривало до 8 вересня до приходу німецьких військ, котрі у вечірні години надійшли зі сторони гір (Папортна і Словаччини). Наприкінці вересня через Добромиль цього разу в напрямі з Заліщик до Перемишля проходила колона польських в’язнів, яких охороняли німецькі солдати, що йшли по обидва боки колони. Німецькі солдати мали підкочені рукави у гімнастерках, на руках тримали автомати а на голові мали шапки з козирком. Солдати ішли на відстані 20 м один від одного. Колона налічувала понад 1500 в’язнів війська польського, які не встигли перейти польсько- румунського кордну у Заліщиках. Етаповані в’язні були дуже змучені, брудні і голодні. Йдучи колоною солдати часто підганяли їх окриком. Під час проходу поблизу нашого городу деякі в’язні користали з води, яку ми для них виносили у відрах, а вони наливали її собі. Під час набирання води утворилася мала група в’язнів, двоє з яких побачивши що конвоїри далеко, пригнувшись втекли попід наш паркан на город, а потім в поле і боневицький ліс, здобуваючи волю.

 

Тадеуш Пстронґ, газета "Głos Znad Sanu", Nr. 21 (2012)

 

Про автора

Тадеуш Пстронґ народився 12 квітня 1932 року в місцевості Ляцко (тепер с. Солянуватка поблизу Добромиля). Його дід Іван, що працював на Саліні ковалем, створив у 1910 році власну кузню, де готував учнів. У 1918 році дід залишає сім’ю, що на той час налічувала сім осіб, і вступає до польського війська у Хирові. Бере участь у захисті військ генерала Галлєра, що переміщаються з Кросна через Сянок, Хирів, Самбір до Львова на допомогу львівським “орлятам”. Під час сутички коло Стар’яви був важко поранений, де й помер і був похований. Інші предки автора також пов’язані з Добромилем. Бабця зі сторони батька походила з родини Крвавичів, що мешкали у Добромилі на “горішних німцях”, померла у 1937 р. Дідусь зі сторони мами Петро Озур теж походив з Добромиля і працював на Саліні, його дружина Катарина з дому Пеняж мешкала у Ляцку. Мати пана Тадеуша – Стефанія, з дому Озур, батько – Юзеф Пстронґ. По закінченні війни і втрати східних земель Польщею пан Тадеуш з родиною 15 травня 1945р. переїжджають до Перемишля і оселяються у близьких родичів на вул. Дружбацькій 9а. Тут разом з братом вчаться у середній школі номер 5 на вул. Конарського. Батько в цей час працює в ковальській фірмі на вул. Словацького навпроти цвинтаря. Після створення Державних машинних заводів працює на вул. Монюшки, а згодом на вул. Ясінського. Бачачи, що повернення до Ляцка стає неможливим батьки віддають репатріаційну картку і переїжджають до Журавиці, займаючи дерев’яний будинок. Живучи там п. Тадеуш доїжджає до загальноосвітньої школи ім. Ю. Словацького, а після здачі малої матури (9 клас), до Механічного ліцею на вул. Двірського. Після закінчення 8 класу під час канікул його примусово в рамках допомоги армії організації “служба Польщі” примусово висилають до трудового табору у місцевості Пачина коло Гливиць. Там він працює на будові трамвайноії лінії. Після здачі матури в 1957 р. отримує направлення на роботу на підприємство “Мостосталь” в Забужі-Микульчицях в управлінні Міністерства промислового будівництва. Спершу працює у відділі головного механіка, яким керує інж. Маслонь зі Львова, згодом його переводять на будівництво свердловини у шахті Радлін. По завершенні будови його переводять на роботу у гуту Бобрек. Пізніше за власним бажанням переїжджає до Перемишля, де працює у Спілці військового будівництва на вул. 29 листопада. Спершу працює головним механіком а згодом дістає підвищення і його призначають директором будівельної бази. У 1957 році Тадеуш Пстронґ одружується з Марією Влох, у них народжуються дочка Тереза і син Кшиштоф. З 1967 року поселяються у Перемишлі, спершу на вул. 3 Травня, а згодом на вул. Єпископа Глазера. Тут працює до 1 жовтня 1991 року, коли виходить на заслужений відпочинок. Після виходу на пенсію цілком присвячується громадській роботі, виконуючи обов’язки заступника голови Товариства приятелів Добромиля і регіону.

 
З польської переклав Павло Теліш

 
< Попер.   Наст. >
 Dobromyl on Facebook  Dobromyn on vkontakte.ru  Dobormyl on Twitter  Dobormyl on ondoklassniki.ru Dobromyl on Instagram
Погода в Україні
Популярні статті
Останнє на форумі
Як писати казку?
18 Серп. 2017, 16:58:57

ЧОЛОВІКИ ПРО СВОЇ СЕКРЕТИ...
01 Серп. 2017, 07:54:43

Техника для дома.
31 Лип. 2017, 22:02:47

А радио кто-нибудь слушае...
30 Лип. 2017, 17:55:50

АВТО НОВОСТИ
28 Лип. 2017, 10:52:17

Обменный пункт BestChange
26 Лип. 2017, 14:39:03

Бинарные опционы Binomo
26 Лип. 2017, 14:38:17

Випадкове фото
саліна
саліна
Дата завантаження :
12-09-2007 16:28:25