Добромильські володарі. Староста Якуб Павловський
Історичні нариси
12.12.14

За часів Другої Речі Посполитої містами неподільно управляли урядовці, вибрані в результаті демократичних виборів. Від особистості повітового старости чи бургомістра значною мірою залежав добробут мешканців. Добромилю часто щастило на керівників – працьовитих, інтелігентних і далекоглядних.

Староста Якуб Павловський

Одним із таких був староста Якуб Павловський (1884–1959), котрий походив із багатодітної селянської родини з околиць Нового Сончу. Завдяки ґрунтовній освіті, яку здобув у відомій гімназії ім. Длугоша (Новий Сонч) та у Львівській політехніці, і організаційному таланту він належав до дуже впливових громадських діячів. Тісно співпрацював із Вінцентом Вітосем і був його захисником після конфлікту з прихильниками Пілсудського, що прийшли до влади в травні 1926 р., внаслідок чого керівник Польської селянської партії потрапив до в’язниці. Павловський відвідував його пізніше на еміграції в Чехословаччині.

Якуб Павловський також був багатолітнім парламентаристом, послом до Сейму РП (1922–1935), талановитим інженером, спеціалістом з будівництва доріг і водопроводів. Ще сьогодні чимало доріг в околицях Нового Сончу й Добромиля – то його творіння, створене спершу на креслярській дошці. Тривалий час він був керівником повітового управління з будівництва доріг, потім добромильським старостою, пізніше – бургомістром Добромиля. У цей час сприяв створенню рільничих гуртків та патронував будівництво шкіл і народних домів.

 

 обромильський староста, багатолітній посол до сейму Речі Посполитої Якуб Павловський і його дружина Марія з Осуховських. З архіву дочки Софії Будзішевської з Павловських
 Добромильський староста, багатолітній посол до сейму
Речі Посполитої Якуб Павловський і його дружина Марія
з Осуховських. З архіву дочки Софії Будзішевської з Павловських.

 

У Добромилі Павловський мав будинок, що потопав у великих різнобарвних квітниках, та садом, повним яблунь, груш, вишень і черешень. У саду була велика пасіка – ще одне захоплення Павловського. Він вважав, що бджолина отрута у невеликих дозах позитивно впливає на серце. Був надзвичайно скромною людиною, дотримувався спартанського способу життя. “Не курив і зовсім не вживав алкоголю, – писав його син Збігнев. – не терпів закостенілої формальної мови і порожніх фраз, у своїх виступах часто використовував прислів’я”.

Якуб Павловський вважав Добромиль вимріяним місцем на Землі і захоплено писав про нього: “Мальовниче розташування цього містечка, його клімат, архітектура й аромат медових садів були для мене синонімом Аркадії. Заспокоювали неспокійне серце”. А він мав причини для неспокою і стресів. У 1935 році після бойкотування виборів до санаційного сейму склав повноваження посла до сейму й оселився на постійно у Добромилі, обіймаючи посаду повітового інженера з будівництва доріг, де працював аж до приходу радянської вади у 1939році. Незабаром перед самим початком війни спричинився до відновлення цінного Добромильського костелу та пам’ятника Адамові Міцкевичу перед ратушею, заснував два дитсадки.

Під час війни Якуб Павловський змушений був переховуватися від окупаційної влади. Хоч його і не впіймали, проте пережив особисту трагедію – на Сибір вони вивезли його дружину і наймолодшу доньку Софію. Лише через шість років змогли звідти повернутися. Після війни Павловський взявся до активної громадської діяльності, працював у міських урядах у Лімановій і Тимбарку (Західні Бескиди).

 

Софія Будзішевська з Павловських, народжена 1917 р.
у Добромилі – дочка старости, берегиня пам’яті про своє
рідне містечко. Завдяки їй збереглися фотографії десятків
добромильчан, головно з її покоління.
 

До улюбленого містечка ніколи більше не зміг повернутися. Добромиль опинився у складі СРСР, через кордон дістатися до міста стало практично не можливо. Пізніше він дізнався, що його будинок і родинні реліквії було розкрадено, а в саду вирубано на дрова родючі плодові дерева. У 1946 році при вивантаженні із залізничного вагона сільськогосподарської техніки Павловський отримав травму, унаслідок чого йому ампутували пошкоджену ногу. Після 1948 року усунувся від активної політичної діяльності. Але навіть у віці 64 років, не позбувся життєвих сил. Повернувся до рідного Нового Сончу й очолив там управління будівництва доріг. Після гомулківської відлиги в жовтні 1956 року взяв участь у відомому експерименті, коли за згодою Гомулки і прем’єр-міністра Циранкевича дозволено місцевій владі Нового Сонча розпоряджатися доходами від податків на власний розсуд. Цей експеримент призвів до швидкого розвитку міста, але через кілька років партійна номенклатура його згорнула, не даючи змоги поширитися далі по країні.

 

Якуб Павловський помер в 1959 році у Кракові і там був похований. У подружжі з Марією з Осуховських мав трьох дітей: Збігнева, Марію (проживала в Пруднику) і Софію (1917 р. н.) – за чоловіком Будзішевську, котра у Новому Сончі створила сімейний архів родини Павловських і допомогла зберегти пам’ять про свого батька.

 

Автор Станіслав Славомир Ніцея – 1949 р.н., польський історик, ректор університету в Ополє (Польща), сенатор Речі Посполитої, автор історії Личаківського цвинтаря у Львові.

 

З польської переклав Павло Теліш.

 
< Попер.   Наст. >
 Dobromyl on Facebook  Dobromyn on vkontakte.ru  Dobormyl on Twitter  Dobormyl on ondoklassniki.ru Dobromyl on Instagram
Погода в Україні
Популярні статті
Останнє на форумі
Як писати казку?
18 Серп. 2017, 16:58:57

ЧОЛОВІКИ ПРО СВОЇ СЕКРЕТИ...
01 Серп. 2017, 07:54:43

Техника для дома.
31 Лип. 2017, 22:02:47

А радио кто-нибудь слушае...
30 Лип. 2017, 17:55:50

АВТО НОВОСТИ
28 Лип. 2017, 10:52:17

Обменный пункт BestChange
26 Лип. 2017, 14:39:03

Бинарные опционы Binomo
26 Лип. 2017, 14:38:17

Випадкове фото
Березник з підніжжя г. Замкова
Березник з підніжжя г. Замкова
Дата завантаження :
11-11-2007 19:32:16