Біль і трагедія СаліниВ останню неділю травня в п’яти кілометрах від Добромиля, що на Старосамбірщині (Львівська область), уже вдвадцяте відбулося віче-реквієм з нагоди сумнозвісних червневих подій 1941 року, під час яких в соляні шахти Добромиля було кинуто 3 тисяч політичних в’язнів та мешканців Добромиля – свідків цих страшних діянь НКВдистів. Вище від пам’ятника невинно убієнним, як свідок тих подій, стоять шахти, а поруч могила, в яких захоронено 502 людських тіла, яких вдалося витягнути з шахт… Вклонитися і помолитися за невинно убієнних людей мала змогу й делегація зі Львова – пенсіонери міського і обласного товариств ветеранів на чолі з Ярославом Герою та Ярославом Гірником, хор «Зорепад» осередку «Сигнівка» товариства «Просвіта» Залізничного району Львова під керівництвом Лесі Яремко.
Такі мітинги традиційно починаються з поминальної панахиди, в якій взяли участь священики греко-католицьких церков, в тому числі отець Іван Ковалець зі Львова. Хоча тодішня совєтська влада хотіла, щоб навіть пам’ять про це місце назавжди загинула, та, як сказав отець доктор Мирон Бендик, «Бог усім нам відкрив це місце, та навіть подумати страшно, скільки у цій землі лежить людей черед людський гріх, через людську злобу. І тепер мертві промовляють до живих, а ми не забуваємо про них, в молитвах розмовляємо з ними. Якщо Бог дав можливість нашому народу, державі, церкві піднятися, воскреснути, то мусимо усердно доносити свої молитви до Бога за душі цих людей, а на майбутнє маємо бути іншими, ніж були, тоді наше майбутнє буде кращим».
Вшанувати пам’ять невинно вбитих до Саліни прийшли представники влади Старосамбірського району, міста Добромиль, а також від партії «Наша Україна», Конгресу українських націоналістів, організації «Меморіал імені Василя Стуса», товариства «Чумак», ВО «Свобода» та інших, які й поклали до пам’ятника жерв у Саліні квіти скорботи і болю.
Розповідає голова Старосамбірської райадміністрації Микола Ципенко:
– Сюди не лише заманювали людей, а й гонили під дулом автоматів колони політичних в’язнів не тільки з Добромиля, але й з Перемишля, тут вони з’єднувалися, а далі по дорозі в ті колони заганяли як малих, так і старих, кого розстріляли, кого молотом по голові били, а кого і живим скидали у соляні шахти. Ті шахти ще довго рухалися…
Свою скорботу в піснях, віршах виголошували творчі колективи. Серед них дипломанти всеукраїнського конкурсу патріотичної пісні «Сурми звитяги» та хорові колективи. Народна хорова капела з Добромиля «Світанок» виконала пісню про долю України, яку написав незабутній диригент Юрій Франик, а довчив її з колективом його син. Хоровий колектив зі Львова «Зорепад» вперше приїхав на Саліну, аби заспівати як пісні-молитви, наприклад, «Господи, вислухай благання», так і патріотичні пісні. Серед яких «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали», «Спіть, герої, спіть», «Ви за свободу гинули без скарги», Франковий гімн «Не пора» та інші.
Голова Львівського обласного товариства пенсіонерів Ярослав Гірник зазначив, що вже четвертий рік поспіль делегація із столиці Західної України приїжджає на Саліну, «щоб разом з усіма вшанувати пам’ять людей, які віддали своє життя, щоб ми жили вільно і незалежно в Українській державі. Приїжджаємо сюди, щоб збагатити свої серця і душі любов’ю до своєї землі, до рідної мови».
Елегія Миколи Багряного «Народе мій» у виконання декламатора зі Львова Ярослава Матківського настільки схвилювала присутніх, що в багатьох по щоках текли сльози скорботи і болю.
Уродженка цих місць, громадський діяч, композитор, поетеса Марія Прокопець протягом багатьох років організовує такі мітинги пам’яті, і цього разу поділилася спогадами:
– Від свого батька дізналася про Саліну. Його товариш разом зі ще однією людиною виліз з-під трупів і вижив. Це був Степан Батіж. Він тоді сказав мені, 6-річній дитині, що виліз із пекла. Я довго не розуміла, що це означає. Коли я підросла, тільки тоді батько розповів правду. У тих шахтах загинув і мій дядько – брат мого батька. Маючи нагоду після навчання працювати у Львові, на здивування викладачів попросилася на свою Батьківщину (родом з Хирова) в Добромиль, аби працювати вчителем української мови, літератури та музики. Це були 60-ті роки, люди мовчали про це місце, та якось випадково почула, як сусід сказав, що приніс гриби з Саліни, біля могили назбирав. Я попросила, аби мене запровадили на ту могилу. З того часу я щораз більше хотіла дізнатися правду про страхіття, які творили НКВДисти в Добромилі. Разом з іншими молодими людьми потайки наприкінці червня сюди приходили вшанувати пам’ять тих людей молитвою…
Пані Марія розповіла, що роботи на Саліні не будуть припинятися. Вже цього року з Божого благословення, громади Старосамбірщини та інших громад зробимо сходи, доріжки на цю могилу. Також попросила присутніх зробити перший внесок у новостворений фонд «Саліна», внісши 300 американських доларів, які передав у фонд професор з Канади Петро Потічний. Марія Прокопець висловила сподівання, що не залишиться байдужим до цієї трагедії ні однієї громади, ні одного села, ні однієї людини не лише в нашій області, ми будемо добиватися, щоб і в Центральній Україні дізналися про біль і трагедію Саліни.
Тут планується створити історико-меморіальний комплекс «Саліна», де була б велика експозиція, куди могли би приїхати і дізнатися про це місце з усього світу. Голова Фонду Архистратига Михаїла Михайло Кондрин, якому доручено від комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності зайнятися збиранням коштів у світі для створення цього комплексу, сказав:
– Якщо 502 людини перепоховали у верхній могилі, то решта перебувають у шахтах, тому потрібно їх перепоховати як невинно убієнних. Це наш християнських обов’язок.
А нещодавно Марія Прокопець видала документально-художню книжку «Терниста дорога любові», в якій розповідає про своїх земляків – борців за незалежність України, про стражденну Саліну.
Оксана ПОДОЛЬСЬКА,
Фото автора.http://zvukraine.lviv.mobi/?p=4461
