Санаторій “Добромиль” в урочищі Саліна – територіі колишнього солеварного заводу. Фото 1960-х років.

Урочище Саліна, що біля Добромиля, відоме перш за все як місце трагедії 1941 року. До цього з XV століття тут видобували сіль. Після війни соляні шахти закрили через нерентабельність. Натомість з 1954 року до середини 1980-х років тут діяв санаторій для хворих на туберкульоз.

Спочатку приміщення солеварного заводу переобладнали в лікарню для кістково хворих. На її базі у 1964 році організували тубдиспансер. Адже солеві випари та насадження хвойного лісу в урочищі Саліна сприяли лікуванню органів дихання.

Працівники санаторію

Під час лікування пацієнти фіксували на фото будні санаторію та його працівників. Серед них – подружжя Івана та Мирослави Гузар, мешканців Добромиля. З 1956 року Іван Гузар був медбратом та головою профкому медпрацівників санаторію. Мирослава Гузар працювала бухгалтером санаторію з 1957 року.

Зліва: головна алея санаторію. Справа: медбрат Іван Гузар з пацієнтом, початок 1980-х років.
Зліва: Мирослава Гузар (в чорному) з працівниками санаторію на сходах будинку адміністрації. Справа: будинок адміністрації збудований в часи правління Австро-Угорщини для солеварного заводу.
Мирослава Гузар – бухгалтер санаторію, 1960-ті роки.
Медбрат Іван Гузар з відпочиваючим на головній алеї санаторію “Добромиль”, 1960-ті роки.

В обласному санаторію могли одночасно лікуватись 250 хворих. Ними на початку 1970-х років опікувались 5 лікарів та 30 осіб медичного персоналу.

Медбрат Іван Гузар з головним лікарем санаторію Іваном Ковтиком, початок 1980-х років.
Медперсонал санаторію “Добромиль”.

Проте лікувальний заклад не мав необхідної кількості інвентарю, кухонного обладнання та потрібної кількості приміщень для адміністративно-господарських потреб.

Як відпочивали пацієнти санаторію

Лише у кінці 1970-х тут збудували нові корпуси і реконструювали старі, проклали каналізацію та центральне опалення. До інфраструктури санаторію належали також харчоблок, пральня, їдальня, лазня.

Пацієнти санаторію “Добромиль” на фоні літнього павільйону.

Для пацієнтів також спорудили літні павільйони, діяв фізіотерапевтичний кабінет. На території санаторію знаходився фруктовий сад та підсобне господарство.

Пацієнтка санаторію позує для фото.
Пацієнтка санаторію позує для фото.

У клубі майже щодня демонструвались кінофільми. Пацієнти мали змогу користуватись наявними музичними інструментами, телевізором, шахами, більярдом. Місцева бібліотека налічувала тисячі примірників літератури.

Музичні заняття з пацієнтами проводить медбрат Іван Гузар, 1960-ті роки.
Музичні заняття з пацієнтами, 1960-ті роки.
Пацієнти санаторію під час гри в шахи.
Пацієнти санаторію під час гри в шахи.
Пацієнти санаторію під час гри в шахи.

Санаторій після закриття

Однак у 1986 році санаторій закрили. Ніби-то через малу кількість хворих. Згодом його продали львівському виробничому об’єднанню “Полярон”, якому належали також цехи у сусідньому м. Хирові. На матеріальній базі колишнього санаторію планували створити зону відпочинку для працівників цієї фірми. Однак згодом інфраструктуру Саліни залишили без нагляду.

Мешканці вулиці Салінарної на території санаторію, вересень 1978 рік. Світлина з архіву Ірини Гузар.
Мешканці вулиці Салінарної на головній алеї санаторію, вересень 1978 рік. Світлина з архіву Ірини Гузар.

Пізніше землю санаторію викупила київська організація. Вартість території в 12,7 га землі і 4,5 тис. кв. м. приміщень у 2007 році становила 1 млн. доларів США. В цей час благодійний фонд Архистратига Михаїла навіть звертався до міністерства охорони здоров’я України з проханням відновити санітарно-оздоровчий комплекс. Однак безуспішно.

Сьогодні всі будівлі колишнього санаторію і солеварні повністю зруйновані.

Фотографії з сімейного архіву родини Гузар-Кучабських.

Павло Бішко

Facebook коментарі